А вже був хотів написати: «Воду маєм – просто клас! А як у вас?»  Та не склалося. Тільки хотів був прославити міськраду і «Водоканал» таким заголовком, аж тут раптом, дружина голосно покликала на кухню…Ну, скажу я вам, іще такого не бачив. Спочатку зі змішувача «оте» лилось яскраво-помаранчевого кольору, а потім, прямо на очах стало зелено-чорне. Із руденького і оптимістичного перетворилось у жахливо песимістичне, як надгробки на цвинтарі шахти № 2, котрий нині «заселяється» зі скаженою швидкістю. І, можливо, не останню роль у цьому відіграє саме оце, «щось» - оранжево-чорна каламуть, яка укорочує нам, як вбачається, віку. Проте, це необхідно довести…  Зрештою, подивіться самі. По своїх каналах, я дізнався, що водогони у Нововолинську будувались, в основному, як тимчасові із невеликим терміном служби. Особливо, у старих центральних районах. У надії, потім, коли  мине післявоєнна руїна поміняти їх на постійні та довговічніші. Проте, як відомо, немає нічого постійнішого та стабільнішого, аніж тимчасове. Такі вони є,  аж дотепер. Ними ми і користуємось до цих пір. Хочу запитати міського голову Віктора Сапожнікова: ви про це знали? То чому не били на сполох? Скільки службових записок та повідомлень, про смертність у Нововолинську та епідеміологічну загрозу із вимогою додаткового фінансування, ви написали у відповідні вищі обласні та центральні державні інстанції Луцька і Києва? На 5, 6, і 15 мікрорайонах проектанти надали майбутнім водогонам статусу постійних і такими їх збудували. Через те і вода там набагато кращої якості. Хто знає, який термін служби тимчасових водогінних мереж? Скільки років пропрацювали існуючі? Вічно діряві і латані, всі у хомутах, як у травматичних шинах. Криві і горбаті, у віспі корозії, ніби каліки на милицях. Хто за це «персоніфіковано» відповість?

Попереджаю, я психічно здоровий і не знаходжусь на психіатричному обліку. Куди мене влада намагалася запхати два рази. Як 70-річну Раїсу Радченко із Запоріжжя на примусове лікування у психоневрологічний диспансер закритого типу, згідно рішення «ручного» суду. Я не виготовляю і не розповсюджую порнографії, що інкримінували вінницькому правнику Дмитру Гройсману. А потім виправдали. Але, посмертно. Не розтліваю малолітніх. Не торгую людьми. Не утримую рабів, як робив це дехто на міському сміттєзвалищі. Я не готую терактів і не тримаю вдома чи десь інде, вибухівки чи нарізної зброї на відміну від інших.  Не намагаюся повалити в Україні існуючий конституційний лад. Це мені ні до чого. Я українець. Лояльна до влад всіх рівнів, людина. Борюся із місцевим владним режимом дозволеними Конституцією та законами України, методами громадянської непокори. А також іншими, котрі не суперечать міжнародним документам ратифікованих українською Державою у різні часи. Керуюсь у своїй журналістській діяльності  постановами Європейського суду та Європейською Конвенцією з прав людини. На цьому й стою. І всім вам того ж бажаю. Я не зупинюсь перед кривдою. Допоки житиму.

15.08.2013 року 

Анатолій Бідзюра, голова ГО «Україна + Польща», журналіст. Нововолинськ