Антикорупційний сайт Анатолія Бідзюри "Красти не можна"

Середа, 18.10.2017, 06:49

Ви увійшли як Гість | Група "Гості"Вітаю Вас Гість | RSS | Головна | | Мій профіль | Реєстрація | Вихід | Вхід

Головна » 2017 » Січень » 13 » Анонс до статті «Скандальні кайданки»
10:13
Анонс до статті «Скандальні кайданки»
Прочитавши на сайті «Радар» статтю Наталі Камишнікової «Скандальні кайданки, мер і хабар. Що це було?» і за погодженням з автором розміщаю цю статтю на інших сайтах. Як першорухівець і краєзнавець також хочу дещо сказати про мера. Наприкінці 1989 р. п’ятеро рухівців ( троє з них уже відійшли у вічність) з «Оснастки» (міської організації РУХу тоді ще не було) почули від мера: « Я під синьо-жовтим прапором ніколи виступати не буду». Пізніше мер неодноразово заявляв: «Не міняються тільки блазні». Але чи щиро це було сказано? Стверджую – не щиро. Він ніколи не був переконаним українцем по духу. . Чудово володіючи даром політичної мімікрії і володіючи адмінресурсом, забезпечував собі перемогу на виборах, починаючи з 1998 р. До цього починаючи з 1990 р. він був заступником. Місто народжене у 1950 р., післяГКЧПкого перейменування вулиць у 1992 р. потребувало подальших перейменувань. Під тиском громадськості з’являються вулиці А. Рябченюка і С. Бандери. Але по принципу – на тобі Боже, що мені не гоже. Хоча ці постаті заслуговували на кращі вулиці. На вул.. Інтернаціональній А. Рябченюк прожив 17 років. Мер з усіх сил намагався не перейменовувати вулиці Піонерську та Інтернаціональну. Тільки закон «Про декомунізацію» змусив його це зробити. У 2009 р. за підписом 17 членів громадських і політичних організацій було Звернення, щоб перейменувати вулицю Піонерську на вул. Рухівську. На сесії міської ради мер за допомогою підкаблучної бютівської більшості «зарубав» це питання. У 1990 р. на початку незалежницьких процесів у місті силами РУХу, Товариства української мови, репресованих був споруджений пам’ятний знак-камінь з художньо вирізбленним портретом Т. Г. Шевченка з написом «Тут буде споруджено пам’ятник Т. Г. Шевченку». Але оскільки нинішня влада не мала до цього відношення, вона знищила пам’ятний знак, щоб він не нагадував владі про це. А вустами «смотрящого» В. Д. Рожелюка заявила, що пам’ятний знак «Не мав ніякої історичної та матеріальної цінності». Ось така в дусі 50-60 рр. минулого століття часів войовничого атеїзму відповідь! Але він мав сакральне значення для тих, хто його споруджував – рухівців, тумівців, репресованих. Ще один приклад, як мер може прекрасно використовувати любу ситуацію в передвиборчих марафонах. Демонтований у серпні 1991 р. після провалу ГКЧП пам’ятник Леніну ( до чого мер не має ніякого відношення) був проданий перед попередніми виборами і за ці кошти відлили дзвони для церков Московського і Київського патріархатів. Священики задоволені, паства також. На найбільшому дзвоні викарбовано: « На молитовну згадку майбутнім поколінням від міського голови В.Б. Сапожнікова…». І майбутнє покоління ( та й нинішнє необізнане) буде думати: «Який молодець був колись мер, що відлив дзвони за свої кошти». А ще мер у 2008 р., маючи звання радянського підполковник став козацьким полковником. Режисура цього дійства була театральною. За прямої участі мера результати «Референдуму 2000» були сфальсифіковані, щоб задовольнити обласне керівництво. У лютому 2014 р. на сесії міської ради мер гордився тим що у грудні 2013. (тривожні дні на Майдані) В. Янукович нагородив його орденом: «Я заслужив цей орден»). Наведу останній факт щодо свободи слова «по-нововолинськи». Узгоджена з редактором «Нашого міста» І. Лісовим моя стаття до 25річчя незалежності «Нововолинськ і ГКЧП» була «зарубана» мером, тому що в тривожні дні серпня 1991 р. він був десь там «за кадром» і вичікував, чим це все закінчиться. Шановні нововолинці! Читайте статтю «Скандальні кайданки. Мер і хабар. Що це було?». Зосим Колбун, першорухівець, краєзнавець. Скандальні кайданки, мер і хабар. Що це було?.. — 04/01/2017 36 1643 http://radar.in.ua/skandalni-kajdanky/ Ця скандальна історія 7 років тому поставила на вуха весь Нововолинськ. Її чув і переповідав практично кожен. У ній фігурували то 3, то 8, то всі 100 тисяч доларів… і міський голова Віктор Сапожніков. За версією народного радіо та численними повідомленнями у ЗМІ, у п’ятницю 22 січня 2010 року наприкінці робочого дня якийсь київський комерсант дав йому хабар за велику земельну ділянку. Він гроші взяв – і до кабінету увійшли правоохоронці. Мера вивели у кайданках, посадили в авто і повезли до Луцька, а там… А там його – знову ж таки за версією народного радіо та низки ЗМІ – оперативно “відмазали” тодішній міністр внутрішніх справ Юрій Луценко й депутат від БЮТу Євген Кирильчук. Із БЮТом мер дружив, зв’язки у Києві мав, адже Нововолинськ показав дуже потужний результат “за Юлю”. І вже у суботу буцімто відмазаний мер повернувся додому. А з понеділка Віктор Сапожніков почав публічно спростовувати шквал чуток. Мусив докласти величезних зусиль, бо віри йому не йняли. Громада гула. Опоненти накрили місто відозвами, в яких викривали мера-корупціонера. Його прибічники відбивалися від зливи дошкульних дописів і коментарів поодинокими атвєтками. Потім пристрасті трохи вщухли. Мер провів аж дві прес-конференції з цього питання, присягався, що нічого такого не було, то все політиканські інтриги доброзичливців… і натякав на Єлеву й Башкаленка. Юрій Єлева був першим заступником міського голови і реальним претендентом на мерське крісло. Якась кішка між ними вже пробігла, тому Сапожніков і запідозрив його у причетності до спецоперації. А Башкаленко був першим заступником голови облдержадміністрації та головою обласної організації регіоналів. Саме він публічно заявив, що нововолинський мер погорів на хабарі. Репортери обласних видань, пославшись на офіційну особу, вмить цю сенсаційну заяву оприлюднили. Мер у відповідь задіяв трьох депутатів облради від Нововолинська: Б.Дівнича, В.Бадзюня, О.Гоцку. Вони підписали колективну заяву на захист Віктора Борисовича від підступних інтриганів. Начальник обласної міліції на депутатський запит відповів, що жодної інформації про затримання Сапожнікова і порушення кримінальної справи проти нього в облуправлінні немає. Мер було пригрозив Башкаленку судом, та невдовзі з ним порозумівся. Усе ж таки поганий мир із впливовим обласним чиновником – це краще за добру сварку. А от Єлева став неугодним, вийшов у мера з довіри, ще й почав самостійну гру – восени 2010-го балотувався на міського голову. У нього була молода команда й добрі наміри, але не було зомбоящика й достатнього адмінресурсу. Ну, про зомбоящик – іншим разом. А зараз – про першоджерело грандіозного скандалу. Чула про хабар і затримання Сапожнікова від працівників СБУ, міліції, місцевих політиків, пересічних городян. Ставилася скептично, бо 24 січня, в неділю, Віктор Борисович віч-на-віч детально розповідав мені, як жорстоко його підставили. Мовляв, дехто знав, що він планує взяти з понеділка коротку відпустку, і саме тому проти мера запустили вбивчу чутку. Кількаденна відсутність Сапожнікова на робочому місці мала слугувати підтвердженням арешту. Одне слово, білий, пухнастий, ні за що ні про що оббріханий – і без кайданок. Я повірила. Навіть написала щось на його захист від політиканів. Минуло кілька років. І от зненацька від людей, яким довіряю, дізнаюся… Тієї п’ятниці 22 січня 2010 року вони затримались на роботі. Зазирнули з якогось питання у приймальню міського голови. Там сиділа вкрай схвильована працівниця виконкому. Вона розповіла: до мера у кабінет зайшли відвідувачі… і невдовзі вийшли разом із ним. Мера вивели! На руках мав кайданки! Звідси, мабуть, і росли ноги у мегарезонансної чутки, що вмить прокотилася містом. Приголомшливу новину бурхливо обговорювали в усіх кабінетах на всіх поверхах міської ради. Вирішивши, що меру гаплик, начальники деяких управлінь стали дуже відвертими. Наводили кричущі приклади його корумпованості, викривали боса. Коли ж він вийшов сухим із цієї каламутної історії, наввипередки бігали до нього виявляти вірнопідданість. Ну, підлеглі такі підлеглі, знаєте… 4 роки потому, у лютому 2014-го, Віктор Борисович на майдані перед міськрадою прохопився про цю історію. Довкола стояли найактивніші нововолинці й вимагали його відставки. Захищаючись, він нервово сказав: «Мене ще регіонали хотіли посадити, але не вийшло!» Однак розвивати тему не став, відчувши, що й так сказав забагато. Хто вже там хотів його посадити – не знаю, але в людей, що розповіли мені про скандальну подію у приймальні, причин брехати мені не було. Вони й так дуже довго мовчали… І да, працівниця виконкому згодом пішла на підвищення. Так само як її чоловік. Довідково 3 липня 2007 року горохівський міський голова Віктор Семенченко погорів на хабарі 9 тис. доларів за земельну ділянку. Здав його органам місцевий підприємець. Засудили на 5 років позбавлення волі.
Переглядів: 43 | Додав: Анатоль | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]

Меню сайту

Форма входу

Слухаємо

Пошук

Календар

«  Січень 2017  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
      1
2345678
9101112131415
16171819202122
23242526272829
3031

...

Погода в Нововолынске

Опитування