БОМЖАТНИК

  Так назвала два п»ятиповерхові корпуси гуртожитків, що по вул.. Нововолинській 51, котрі належали колись, давно почившому в Бозі «Нововолинськпромбуду», декан місцевої філії ЗАТ «Київська академія міжнародної економіки і міжнародних відносин», Н.О.Фєдосєєва.    Як ви вже, напевне, здогадалися з абревіатури «ЗАТ» (Закрите Акціонерне Товариство), структура ця – приватна.

                   А розпочалося все з продажу величезної триповерхової споруди Учбово-Курсового комбінату, який від фундаменту, і  до  даху, був збудований за гроші нововолинських шахтарів. В ценрі міста, до речі. І який багато років підряд  успішно навчав і перенавчав волинських «кротів» гірничим спеціальностям, даючи роботу тисячам мешканців міста, сусіднього Володимира та навколишніх сіл. І немалу зарплату, теж. За борги ДП «Волиньвугілля», ця споруда була продана Податковою інспекцією київському власнику (власникам), за смішну ціну. Коли мені її назвали, я ахнув,  не повіривши. Не вірю і до цих пір. Проте, факти - річ вперта… Під актом купівлі-продажу стоять підписи багатьох шанованих і славних в Нововолинську,  посадових осіб та виробничників. Я теж, взявши кредит в банку, залюбки купив би таку будівлю, і не особливо напружуючись віддав би позику, можливо,  і достроково.

Ось і довелося,  навчальному персоналу УКК, терміново покидати насиджене місце та прихопивши наочність і гірничо-шахтне обладнання, що використовувалось для навчання шахтарів, (а його, обладнання, була велика многість) освоювати нові палестини пристосованих приміщень. Кажуть, що щасливим володарем трьохповерхового палацу волинської гірничої науки, став професор А.М. Малашенко з м.Києва, він же і власник (чи співвласник- комерційна таємниця!)  вищеназваної приватної Академії. Ну, то і вирішив власник (власники?) прирізати міської землиці до будинку. Для початку – з тилу, тобто, там де дитячий майданчик, який облаштували для своїх дітлахів, тати і мами з вищезгаданих двох корпусів-гуртожитків, поблизу ЗАТ КАМЕМВ. Виник конфлікт.

Ще перед ним, депутати міської ради, на сесії, 14 травня 2010 р. вирішили, цитую мовою оригіналу з рішення № 37\18, (погодження місця розташування земельної ділянки), п. 2.28 : «ЗАТ «Київська академія міжнародної економіки і міжнародних відносин» - площею 0,2518 га по проспекту Дружби, 6а для обслуговування економічного факультету Київської академії міжнародної економіки і міжнародних відносин.» Для будівництва баскетбольного майданчика своїм студентам - сказали посадові особи Академії, хоча, в рішенні сесії міськради цього, лукаво, не повідомляється. Цебто, там можна будувати, що завгодно, як вбачається. Бо цільове призначення, щодо використання вилученої землі, у рішенні депутатів, не конкретизоване.

3 травня ц.р., у дворі гуртожитків відбулися збори мешканців і  представників Академії. Вражала кількість депутатів міськради, яких не так просто витягнути на подібні заходи. Були журналісти  газет і ТБ, нач. земельного відділу, вівся телефотозапис. Ну, до зарізу комусь, потрібен був цей шматок землі, розміром трохи більше  2,5 сотих! Проте, не складалося. Не дивлячись на клятвенні запевнення посадових осіб і представників міської влади окультурити територію навколо гуртожитків, випомпувати воду і нечистоти з підвалів, провести ремонт коридорів, встановити новенькі гойдалки і пісочниці,  облаштувавши оазу для блідих діток, громадяни не погоджувались. На шнурах для білизни висіли гасла з «ганьбою» міській владі та ЗАТ «Академія». Відчувалось, що добряче таки наслухавшись всіляких передвиборчих та інших, пустопорожніх, обіцянок від високопосадовців і «батьків міста», що взяти участь у зборах так і не сподобились, ці люди вже не вірять нікому.                                                

Чоловіків майже не було. Захищати своїх дітей та зелений газон дитячого майданчика довелось справжнім козакам – жіноцтву. На поверхах, у вікнах, гойдались тюлі. Це визирали вічно переполохані, очікуючи: а хто там,  постраждає? Ми ж, розумні, підленько пересидимо в квартирах і скористаємося чужою мужністю, оголосивши потім, самих себе героями. Мовляв, і ми біпікали разом з усіма…

Подивившись навколо, можна було зрозуміти відчай людей. Зліва, на  димарях двох котелень «Нововолинськкомунтеплоенерго» гойдаються станції мобільного зв»язку- джерело магнітних випромінювань. Ті самі димарі, взимку, теж викидають N-нну кількість відпрацьованого вуглекислого газу, та інших супутних інгредієнтів. Справа, як гора Піп Іван в Карпатах, нависає Олійно-жировий комбінат. Теж з димарем котельні, де дезодорується, згідно проекту, до 200 тон олії на добу. Відходи виробництва: соапсток, гідротаційний осад, абсорбент, перліт, жир, лампи люмінесцентні, сміття. У виробництві застосовуються: кислота ортофосфорна, лимонна, натрій їдкий, порошок перлітовий. Викиди? А хтось про це повідомляв людям? Хоча, буває, смердить так, аж в голові макітриться.

На іншій половині приватизованого (?) харчокомбінату, розділеного навпіл, як повоєнний Берлін, знаходиться маргаринова фірма «Маселко». Також зі своєю котельнею та виробничими потужностями. Відомостей про кількість і характер шкідливих  факторів, ця фабрика, не оприлюднювала. Плюс викиди в атмосферу від працюючих дизелів 20-тонних цистерн, що вервечкою сунуть під вікнами гуртожитків на олійне і маргаринове виробництво, вдень і вночі.

Гомонять, що впорядкований сквер на протилежному боці ЗАТ «Академія» теж буде вирубаний з подібною метою. Як і чотири сакури, навпроти центральної бібліотеки,  пеньки яких, закатали в асфальт. Ну, чим не Європа, з точністю до навпаки? Хто зна, Наталіє Олександрівно, в якому «бомжатнику», за примхою долі, вам доведеться доживати віку. Не зарікайтесь. Ці люди – не бомжі! Вони однієї зі мною крові, вони – українці, які почали прокидатися і незабаром вимагатимуть повернення свого вкраденого майна. Може статись, що і примусом. Чи не забагато, як для такого містечка, київських скоробагатьків, що запівдарма забирають майно нововолинської громади, пані місцева владо? Ви у неї спитали? Схоже, жити в Нововолинську, ось вже з десять років, як стало небезпечним для здоров»я та життя. Тут влаштовуються замахи на міських депутатів, журналістів та опозиціонерів. У «відпрацьованих» глиняних кар»єрах щороку топляться діти. Біля нічних горілчаних магазинів ґвалтують і вбивають людей. Місцева міліція і прокуратура роблять вигляд, що не бачать ані корупції, ані посадових злочинів у міській раді. В ЗМІ процвітає мертва цензура валуєвського зразка.

         В зросійщеному Нововолинську, на 19-му році Незалежності України, про що місцева влада, мабуть, і не здогадується, 1-го червня, в Міжнародний день захисту дітей, зовсім не було українського  репертуару дитячої пісні. Та й проводився він абияк, для гачка в говорильному звіті. На державних установах, в т.ч. і на прокуратурі, відсутні Прапори Держави. Міська комунальна власність і земля, роздаровуються родичам і холуям, за ознакою особистої відданості. Гайдуками, за підтримки міських депутатів, захоплюються людські земельні ділянки та комунальне майно…

         «Тепер я Чебурашка, и каждая Дворняжка, при встрече, лапой, честь мне отдает!»  «С голубого ручейка, начинается река…» (Мабуть, маючи на увазі голубокровних нововолинських небожителів – А.Ж.) «Рижий, рижий, конопатый убил дедушку лопатой!» - звучало в День захисту дітей на міському майдані над білявими, русявими і чорнявими голівками дітей, що старанно розмальовували асфальт.

31 жовтня – вибори до місцевих рад. То що, нововолиняни, знову оберемо Чебурашку, яка виконує роль церемоніалмейстера і дивиться, де що погано лежить, та «конопатих» із її нинішньої владної команди, котрі перетворили наше місто у, даруйте, клозет кримінально - кланових структур?