ПОЗИЧЕНЕ ДИТЯ

Позичу ненадовго, Я вам своє дитя – промовив Він.

То, щоби ви, поки живий, його любили всі.

І плакали за ним, як смерть його прийде,

Можливо в шість, а може літ у сім…

А може в  двадцять два, чи навіть двадцять три.

Чи будете кохати, допоки з вами він?

Бо зачарує, навіть  і тоді, коли Господь недовгі дні

                                                        йому накреслить,

Щоб втішились, як він у вашій пам»яті воскресне.

Не обіцяю вам, що він останнім буде…

І поки на Землі – хай вчиться він, і вчаться в нього люди.

Щоб підшукати вчителів йому чудесних, Я світ весь

                                                                       облетів.

І ось в Галактиці, у натовпі, серед планет Вселенських,

Я вас побачив.

Любов даруючи, не пошкодуєте про час, затрачений,

                                               на  нього велетенський,

Коли прийду, щоби назад до Мене відлетів?

І раптом, ніби вітер в листі, вчулося мені:

«О Господи! Твоє бажання втілимо охоче.

Дитя, що дав, безмежну радість принести нам схоче,

То здужаєм і гіркоту розлуки ми.

Любити й пестити ми будемо, як свого,

Хвала Тобі, що дарував нам щастя.

Якщо нежданно ангели прийдуть по нього,

Без розпачу нам горе подолати вдасться».   

                                                       Дон Ларсон, 1974 р.

(Переклав з російської Анатолій Бідзюра, м.Нововолинськ, присвятивши

переклад нюфаундленду Меггі.     22.05. 2010р.)