РЕПОРТАЖ З БЕЗЛЮДНОЇ ВИСПИ

                        Побувати на колишньому заводі «Оснастка» хотілося давно. Але все щось заважало. То люди котрі обіцяли провести туди тільки їм одним відомими шляхами раптом передумували, то в мене руки не доходили. Хоча і здогадувався, що на колишньому флагмані радянського і світового машинобудування де працювало колись близько 6 000  мешканців Нововолинська «страшилки» іще крутіші, аніж на руїнах заводу ЗБВ чи РБУ. ( авторське слайд-шоу «Нововолинське болото», показане по КТ «Львівська жінка).

Тим більше, що у влади тодішньої, а тепер вже нібито оновленої (тієї ж таки самої влади),  повноважень, щоб зупинити гидоту його спустошення було більше ніж достатньо. Як і у випадках з БПФ «Нотекс», ВАТ «Нововолинський м’ясокомбінат», «Завод харчових концентратів», РМЗ, вугільними копальнями №№ 2, 3, 4, 6, 7, 8,  автобазами, молокозаводом…

Пан Святослав Кравчук із Луцька («Фронт змін») на зустрічі з нововолинськими підприємцями 22.10. 2010 р. затято доводив, що місцева влада не могла втрутитись у процеси банкрутства (штучні?) і розграбування міського промислового потенціалу. Ще й як могла! Мало того, зобов’язана була. А С.Кравчуку, колишньому заступнику голови Волинської ОДА, соромно не знати українських законів, якщо він не робить це свідомо.

Так ось. Щоб не втомлювати читача сухою термінологією закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» скажу, що майже вся стаття 18 цього закону регламентує і зобов’язує місцеву владу не допускати банкрутства та зупинки підприємств, що знаходяться на контрольованій ними території та не перебувають у комунальній власності міста. З метою забезпечення членів місцевих територіальних громад і їхніх сімей роботою, а також, відповідно, зарплатою. Тобто, цей державний документ узаконює право місцевих владних посадовців контролювати підприємства будь-якої форми власності. Окрім вищесказаного, органи місцевого самоврядування мають для цього своїх власних штатних фахівців для проведення перевірок промислових підприємств, що знаходяться у межах міста. (Ст. 18,  п.п. 1,2,3,4)  Окрім цього вони зобов’язані прогнозувати перспективи розвитку фабрик, заводів, копалень тощо, на досить віддалене майбутнє. Закон дозволяє, також, залучати до моніторингу й державні інституції, скажімо прокуратуру, міліцію чи контрольно-ревізійні управління. А також Службу Безпеки України, якщо стоїть питання загрози державному суверенітету, демографії, соціальним і економічним інтересам.

П.п. 1,2,3,6  ст. 27 зобов’язують місцевих владних керівників перевіряти, розробляти плани, програми соціально-культурного і економічного розвитку, організовувати та контролювати їхнє виконання, звітувати перед депутатами міськради про виконану роботу, ефективне і збалансоване використання природних, трудових і фінансових ресурсів (!),  в т.ч. і щодо підприємств всіх форм власності. Звітувати перед обласною радою про розвиток свого регіону, фабрик, заводів, добробуту громади.

Делеговані державою повноваження органам місцевого самоврядування передбачають розгляд і узгодження планів підприємств, що не належать до комунальної власності громади, але розташовані на її території, з метою запобігання соціальним та економічним колапсам. Внесення пропозицій і рекомендацій (і висновків теж) щодо цього до відповідних органів. Тобто, в прокуратуру та СБУ. (Там же. Ст.27 п. «б» – «Делеговані повноваження»)

Я не буду зупинятись на сфері діяльності, економічних і соціальних показниках ВАТ «Оснастка», аналізі причин банкрутства цього, без сумніву унікального в масштабах Радянського Союзу, незалежної України та й чого там соромитись – і Європи теж, заводу спеціального технологічного обладнання. На моє особисте переконання, доведеня до банкрутства було виконане штучно, по замовленню не встановлених поки-що, осіб – слідство велось абияк.

«Волинська група розробників інноваційних технологій попереджала керівників ВАТ «Оснастка» та Нововолинська і особисто міського голову Сапожнікова В.Б., керівництво Волинської облдержадміністрації про неминучий крах підприємства, якщо воно не перейде на виробництво власної конкурентноспроможної продукції». Кінець цитати. (Степан Гарват, екс-директор СКТБ СТО і ТО ВАТ «Оснастка», газета «Наше місто» від 07.04.2005 р. «Тріумф і трагедія ВАТ «Оснастка»)

Підприємство було розграбоване, а потім продане, що подавалося міською владою як «велика перемога». Приватний власник не виконав обіцянок по створенню тисяч робочих місць, а міська влада його про це й не й спитала.

         …Прийшовши на прохідну, ніби на безлюдний атол посеред островів Кука,  в найглухішому закутку Тихого океану, не побачив нікого.  Хоча, хтось та був. Ні, не папуас. За склом спав охоронець. Погукавши, що я мовляв прибув, і потребую лоцмана, не почув у відповідь нічого, пройшов через «крутилку» на територію, яка вразила своєю страшною тишею. Замкнуті двері на цехах, вибиті вікна, запустіння і мотлох. Покрутившись перед виробничими приміщеннями, (див.фото) вирішив через розбиті шиби відзняти панораму, схоже, колишнього інструментального цеху. Зробивши знімок, даруйте, «гальюну» почув голос охоронця: «А що ви пане робите на приватній території? Пройдіть зі мною» - спрацювало відеоспостереження.

На звинувачення, що я щось вкрав (а що там було красти окрім сміття та підстаркуватих вже беріз на дахах?), сказав, що дозволяю йому обшукати себе та вилучити вкрадене. Парубок зателефонував директору, радісно доповівши, що впіймав контрабандиста. Розпочалася процедура складання протоколу, який я підписав зі своїми письмовими поясненнями, показавши журналістське посвідчення. Начальство все не йшло. Пора було покидати ці розшарпані і зруйновані острови колишньої могуті України. Охоронець хотів було завадити моїй спробі відчалити у відкритий океан, застосувавши силу.

Проте, не на того натрапив. Я спитав, чи має він право після мого письмового повідомлення правдивих адресних даних та встановлення особи і далі перешкоджати діяльності журналіста. Це що, арешт? Покажи ордер. Чому спав на посту? Пригрозив кримінальною відповідальністю. Зателефонував адвокату. Пообіцяв викликати наряд міліції. Допомогло.

Переліз через заблокований турнікет і відбув у нейтральні води. Не забувши сфотографувати при цьому самого аборигена та панораму входу в бухту зруйнованого і задешево проданого колонізаторам острова «Оснастка», де нічого не повідомлялося про карантин на його приватній території.

         Погоні і  канонади не було. Порох намок. Наслідків у вигляді штрафних санкцій, теж. Вочевидь, парубійко порвав протокола, як я йому і радив.

Над заводом здіймався страшний смог у вигляді рудих хмар пилюки і диму. Пожежа? Так нічому там горіти… Фото моїх відвідин безлюдної виспи колишнього ВАТ «Оснастка», додаю. (Використані матеріали: «Місто вечірнє» за 21.07.2005 р. Володимир Мигас, публікація «Хто за що відповідає»)

08.11.2010 р.     Анатолій Бідзюра, кор. казети «Вільна думка», Нововолинськ