В європейському Нововолинську. Темної ночі. В
суботу. В чорному, пречо-
рному (як сажа ) лапсердаку, в білих, пребілих
гетрах, підперезаний білим
паском і в ярмулці,
з-під якої зміїлися приклеєні (лисина ж бо),
смоляні пейси, що сягали пупа,із Торою під пахвою,
з міськради (з чорного ходу), вийшов Хасід-ман.
Сторожко озираючись і постукуючи дерев”яними підошвами туфлів з пряжками та
подумки порівнюючи Коломию з Нововолинськом,
дворами почав пробиратись на св. Володимира 29.
Там нещодавно, в підвалі, хасід-манська об –
щина облаштувала підпільну синагогу. Купивши
приміщення (227,6 кв.м.) за якусь
дурницю,
(117,5 тис.грн.) завдячуючи Верховному рабину з Синедріону.
Вчергове надувши гойську гро –
маду, так десь, на тисяч зо 500 шекелів, тьху ти!
гривень.
Чухмарячи пархи під накладною бородою і вусами,
мріяв, щоби європейським містом швендяли
юрби старців – гоцулів, випрошуючи у правовірних
жидів мацу. Будову язика, дякуючи
матері
українці, мав
класичну – не гаркавив, подібно одноплемінникам з Хозарського Каганату,
таким чином, ховаючи свою натуру. Тихо підвиваючи під час молитви до свого
предка– цадика Ісраеля
бен-Ели”езера Ба”ал – Шем – Това ібн Хоттаба (Бешта),
по жидо-московськи, (ні івриту, ні іди-
шу не знав) уявляв, що іде до Стіни Плачу в
Ієрусалим. З жалем думав, що на галахічного єврея
не тягне, і доведеться викласти немалу суму, щоб
змінивши родовід, втерти носа декому в міськ-
раді. А також, у випадку чого, втекти від
розлючених і обдурених тубільців в Землю Обітовану,
де, як відомо своїх не видають. Правда, там
рахуватиметься ашкеназом – другий сорт,і нікого не
надурить, облапошать його, але жити буде. Та і
тепло – можна на вулиці спати босим. Не кошер-
но трохи, не комфортно – схлипнув.
Ай – вей! О, Великий Сіоне! Трохи не вискочивши з
білих панчох, відчув, як чиясь
безжалісна
рука здерла наклеєні пейси, бороду і вуса трохи не
зі скальпом. Спалахнув бліц фотокамери, бо-
ковим зором встиг зауважити Юзя Обсерватора, що
шкірився в реготі. "Ши сі курва!?” – вилаяв-
ся по гуцульськи, єдиним, що знав, виловленим в
Інтернеті коломийським матюком. "Ах ти гою
галіціянтський!” – сипав прокляттями з Каббали,
гарячково намагаючись пригадати, що у цьому
випадку радив Талмуд. "О, Раббі, де ти? – завив
палестинським шакалом з відчаю.Ну все, завтра
всі в місті прозиватимуть жидом пархатим. Не
хочу-у-у!
Через годину. В громадському нужнику, біля Ратуші,
що нагадував наповненням і запахами жи-
дівську Коломию початку ХХ ст. , яку поважна і
працьовита коломийська громада так і не змог-
ла відшкребти за 80 років від хасидських гімен,
ридав п”яними сльозами Хасід-ман. Без бороди ,
ярмулки і
вусів, що залишилися десь там, в
руці зловмисника, без лапсердака, в закаляних,
колись білих, в смужку, до дупи, шкарпетках, і в
одній без пряжки,туфлі. Хасід-ману дико хоті-
лося у вимріяну в снах, віртуальну, Колимию. Туди,
до виселених російською царицею Єлизаве-
тою хасидів, що не захотіли приймати православ”я,
до похилених будиночків з гнилими парка –
нами, до облупленої австріяцької Ратуші.В бруд
всіх імперій. До гоцулів-галіціянтів, що жебра –
ли видурене в них жидами, своє ж добро. І правильно хотів. Бо навіть Ісреель таких не
приймає.
А Олекса Довбуш – завше!
S.BANDERMAN
| 