НЕСВОБОДА СЛОВА
(Журналістське
дослідження)
В умовах майже повного повалення
Конституційного ладу в державі Україна, що повзучо сталося за 5 років перебування при
владі всенародно обраного президента
В. Ющенка, наслідком якого є різка
зупинка дії прийнятих Верховною радою України законів і підзаконних актів уряду України,
в результаті чого стала можливою
підміна цінностей та норм загальнолюдської моралі на правила по «поня –тіям», нав*язаних нам кримінально-бізнесовою елітою, і яка таким
чином поставила себе поза Законом… В контексті неприхованого «кришування» всією прокурорською вертикаллю владних
паханів, продажних судів, роздержавленої СБУ, зв*язаної по ру-ках і ногах
міліцією, анемічною армією та внутрішніми військами,
постає цілий ряд питань до цих структур, що по краплі цідять життя з
виснаженого беззаконням укра-їнського
народу, зокрема: а ви з ким?
Свободи слова, не рахуючи
коротких періодів справжньої, не маріонеткової, державності в нас не було
ніколи. Користуючись особливостями нашої національної ментальності, виліпленої за
довгі 700 з лишком років неволі колоніальною, чи окупаційною владою,
здеморалізованого аборигена дурять і далі. Козаки Хмельницького та Сагайдачного,
гайдамаки Залізняка і Гонти, опришки
Довбуша, січові стрільці Симона Петлюри, солдати УПА Степана Бандери і
Мельника, дисиденти 60-х, борці «РУХу» - найбільше від усіх свобод прагнули
волі слововиявлення. Мільйони замордованих голодом, холодом, хворобами і
тортурами наших предків і родичів вивезених до Сибіру… І все це заради, його
величности Слова, яке, як і думка,
є субстанцією матеріальною, і
правди котрого, як чорт хреста, боялись і ненавиділи гнобителі всіх часів. Згадайте у Євангелії св. Іоана:
«Спочатку було Слово, а Слово у Бога було, і Бог було Слово.» (
Іоан. 1 : 1 ).
Нинішні, нібито, національні телерадіоканали,
що належать олігархам неукраїнського походження і зовнішності, ( а де ви бачили
мільярдера-українця? ) і в передачах яких немає нічого національного, ба навіть
більше: з матеріалів котрих дбайливо вилучається все українське і які гонять не
дубльовані, сумнівної якості, серіали
сусідньої Росії, попсу, матюгальний гумор, утверджуючи таким чином сурогат – «суржикоподібний»
діалект. Привчаючи нас, тим самим,
до майбутнього життя в оновленому союзному просторі під
керівництвом «старшого брата». А якщо і випускають щось українське в телеефір,
то пізно вночі. Ось наприклад, 27.12.2009 р., «Новий канал», що належить одному з єврейських
власників : 02.35, Студія «Зона ночі» - «Культура», 02.40 – «Українці. Любов».
03.40 – «Невідома Україна». І так далі. Нате вам, вашу свободу, оповиту мороком!
Свобода слова – це не тільки
право на критику дій владних режимів, але і право на вільне висловлювання цієї
критики рідною мовою, право навчати нею своїх дітей, друкувати книги,
створювати фільми, розвивати культуру, правдиво писати власну історію і ще
безліч інших речей. Завдяки чому ми є народом.
Ст.34 Конституції України:
«Кожному гарантується право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх
проглядів і переконань». Звісно, якщо вони не цензуруються і людина не зазнає
переслідувань за іншодумство. Це право закріплене цілою низкою міжнародних угод,
постанов судів, хартій, меморандумів, які зведені і видані в нас в окремою книгою, яка так і називається «Права
людини. Міжнародні договори України», Київська книжкова друкарня наукової
книги, м.Київ, вул. Рєпіна № 4, 252601, Наклад 5000 екз. Кажете, хочете
придбати? Спроба приречена на провал. Бо хтось скупив наклад і знищив.
Тепер про Нововолинськ. Ще в
2008-му, ваш покірний слуга, у газеті волинських демократів «Вільна думка», у
розлогій публікації «Влада: Цензура, як нецензурщина», №4 (274) за 25 січня,
робив спробу відслідкувати, звідки у місцевої і центральної цензури ноги
ростуть. Це слово у редактора комунальної газети «Наше місто», Ігоря Лісового,
завжди викликало відразу. Як і в працівників прокуратури, що її покривають.
Цензура, тобто, обмеження нашого з вами конституційного права на свободу слова,
на нововолинських пагорбах, домінує абсолютно
скрізь. Можете писати чи говорити, про що завгодно, скажемо там, про українські
борщ чи вареники, розвішувати шмарклі над шароварами, лити сльози над народною
піснею. Але варто лише, хоч краєчком, зачепити міського голову чи його
заступників, або лояльних до влади міських депутатів, придбання ними майна
міської громади, як правило безоплатно, чи за безцінь, відразу ж спрацьовує
залізне правило корупції: «Не пускати!». Куди, куди. В телеефір, на шпальти
півтори нововолинської газети, (до прикладу, в сусідньому Володимирі їх - 6 ) на комунальні слухання з
підвищення тарифів, сесії міськради, радіо… Мало куди ще.
А стосовно цензури в Нововолинських ЗМІ, то мене і моїх
товаришів десятки разів, починаючи з 2004 р. (початок акції «Нововолинськ без
Сапожнікова»), при монтажі відеоматеріалів,
свідомо «вирізали» з сюжетів, які призначались для новин. Судіть самі.
Для прикладу, не вибірково, доведу до вашої уваги деякі з відписок редактора
«Нашого міста», І.Лісового: 09.11.2009р., № 37 – «Ваш вірш «Покрова-2009: І як
завжди -13» опублікований не буде»;
14.09.2009р., №33 – «…З приводу допису « Посилено рекомендую:
скейт-скелетинг!», повідомляємо, що викладені Вами факти перевіряються,
зокрема, і у відділі земельних ресурсів. Відповіді на наші запити іще не
надходили». А тому, що мої факти завжди точні, і перевірки не вимагають, то і
відповіді не було. Далі. 12.02.2009р., №11 – «Ваш допис « Засмерділо сіркою» буде
опублікований… Також вірш «Не прагнув я ні розкошів ні слави» буде
опублікований в газеті. Віршований памфлет «Ще смороду для народу»
опублікований не буде, оскільки він перенасичений образливою лексикою». Як ви
зрозуміли, нічого не надрукували, служба ж!
06.08.2009р., № 33 – «Ваші дописи «Вервольфам з цвинтарної ями», «SOS!
Рятуйте наші душі» опубліковані не будуть, оскільки не відповідають стильовим і
творчим засадам редакції. Матеріал «Анатомія страху» опублікуємо в четвертому
кв. 2009 р.» Що ви брешете, Ігорю Сергійовичу.
14.09. 2009р., (знову під № 33) –
«Ваш вірш буде опублікований, точної
дати назвати не можемо…». 23.07.2009р.,
№ 30 – «А.М.Бідзюрі. Шановний Анатолій Миколайович! (Раджу піти в третій клас і
вивчити відмінки – А.Б.) Редакція газети «Наше місто» повідомляє, що ваш лист
під заголовком «Привіт із Казляндії» опублікований не буде, оскільки чітко не
визначена його тематична спрямованість». І найсвіжіший приклад цензури
по-нововолинськи, 26.02.2010р. № 6 : «А.М.Бідзюрі. Ваш допис в газету під
назвою «Територія беззаконня» опублікований не буде, оскільки під час перевірки
фактів частина з них не підтвердилася, публікація інших суперечить діючому
законодавству. …Ваш вірш «Танець–мутанець» буде опублікований при нагоді».
Завжди за все треба платити. Ця пора настала.
28.02.2010р.
Анатолій Бідзюра, м. Нововолинськ
|
