Не тільки можна, але й потрібно. У вересні 2020 р. під час виборчої мерської кампанії по ініціативі О. Струбицької був зроблений цей знімок з агітаційною метою – щоб мером міста був обраний Б. Карпус. Ми, першорухівці – А. Бідзюра, Є. Кліндухов, З. Колбун – фігуранти цього знімку, противники режиму В. Сапожнікова, дали згоду допомагати І. Гузю, Б. Карпусу при умові продовження «декомунізації» у місті.

1. 11. ього року я, член робочої групи по «декомунізації» (назва довга), був присутній на засіданні комісії по присвоєнню звання «Почесний громадянин Нововолинська» Є. Кліндухову. Очолює цю комісію заступниця міського голови В. Скриннік, вона ж очолює робочу групу по «декомунізації». Загальне враження від засідання – учасники засідання вишукували варіанти, як не прийняти позитивного рішення. На засіданні не були присутні О. Струбицька, І. Гузь, Б. Карпус, які б підтвердили, що ця особа – Є. П. Кліндухов – заслуговує на присвоєння йому цього звання посмертно. Не було на засіданні і Н. Жук, яка могла б щось вагоме сказати по цьому поводу.

   Як краєзназнавець, я пригадую, як у 2014 р. кілька комфортних для міського голови Б. Сапожнікова людей винесли на сесію міської ради подання про присвоєння звання «Почесний громадянин Нововолинська» русофілу М. Лейкіну, завідувачу відділом освіти, та керівнику радянської ветеранської організації українофобу М. Меркулову, якому не хватило одного голоса для присвоєння. Рішення для М. Лейкіна було позитивним.

    М. Лейкін – типовий компартійний функціонер, приходив у ЗОШ – 1, російську тоді школу, і прислухався, на якій мові спілкуються між собою учні на перервах. Учні були з російсько -мовних і україномовних родин. Якщо йому удавалось почути українську  мову, керівництво школи і вчителі отримували прочухан за недостатнє впровадження російської мови. Був випадок, коли одну вчительку звільнили з роботи за недостатнє впровадження російської мови. Я користуюсь інформацією, надану мені моєю дружиною, яка довгі роки, починаючи з 1967 р., викладала німецьку в цій школі.

    Я порівнюю ці дві постатті – Є. Кліндухова і М . Лейкіна – їх навіть ставити поруч не хочеться. Мій висновок – ганьба депутатам міської ради, які у 2014 р. прийняли рішення про присвоєння звання «Почесний громадянин Нововолинська» М. Лейкіну;

    Ганьба членам нинішньої комісії, які не змогли прийняти позитивне рішення  щодо Є. Кліндухова;

   Нововолинцям, які мало знають про нього або зовсім не знають, рекомендую подивитись в міському музеї мій великий альбом «Пошануймо свою славу» і альбом Є. Кліндухова «Просвіта».

 Зосим Колбун, першорухівець, краєзнавець