9 грудня 2011 р. у Нововолинському міському суді мало б відбутися судове засідання у справі «Телефонія, телебачення, Інтернет» проти львівського телеканалу «ZІК» по захисту честі, гідності та ділової репутації першого. А чому ще і не совісті та сорому? Їх нема? Вони що, тільки у відповідачів? Якийсь жах. Було громадське майно та іншого власника, помінявся господар: відомості про майно стали конфіденційні! Містика і телепортація, метаморфози, одним словом.

Суд не відбувся. По банальній причині - не з’явились… позивачі. Навіть їхній адвокат зі луцької юридичної контори «Конфідент». Поки відповідачі у особах О.Гольчука та І.Желізка вирячивши від подиву очі намагалися щось допетрати, суддя Васильчук пояснював, що закон не дозволяє йому проводити судове засідання без людей, котрі подали в суд, щоб захистити свою зганьблену честь та гідність. (див. фото) Правда, ще раніше, перше судове засідання таки відбулось. Без відповідачів (?). Нікому з них повісток, чомусь, не було.

Виникає запитання: а чи є честь, гідність і сором? Якщо є, то вони мали б бути постійно та регулярно щодня, і навіть щоночі. А може їх зовсім нема? Тоді нічого судитися за те чого не існує. А може, честь один день є, а на другий день тільки гідність, чи навпаки, а на третій - ні того, ні цього. Тоді, схоже, потрібно докупити інгредієнт, якого не вистачає, або всі одразу  –  честь, гідність та ділову репутацію. Грошей нема? Ну, знаєте, буває. Бідність не провина. Від тюрми і від суми… Можна позичити всі оті три, як вбачається, артефакти у бідняків, у яких вони ще збереглися, а ще совість та порядність. І дрібку духовності. На період судових процесів, а потім повернути, як непридатні для застосування у повсякденному житті. Нащо те сміття? А ось відповідачі, в момент, можуть перетворитися на позивачів. І суддям доведеться судити, нібито, зневажених, а насправді… Хто зна?

А потім, за звичкою, як наблизиться день «Х», тобто момент істини виходу душі з тлінної оболонки на індивідуальний Страшний Суд, знову позичити честь і совість в убогих духом, і… не повернути. Як і все інше – комунальне майно, землю і гроші, що належали територіальній громаді та її замурзаним дітям,  А ось тут, стоп!  Батька Правди, перед котрим звітуються свіжопереставлені душі, не обдуриш позиченими у злиднів чужими імплантантами у вигляді любові та віри. Це не звіт у затхлій сесійній залі, перед своїми численними слугами,  ім’я котрим - легіон, що хором славлять «папіка» за неіснуючу «Еуропу» в окремо взятому українському місті, де кожен свояк випромінює телепатично-загребуще: «Дай!, Ще дай..!»  Там нема переслідування за безтермінову акцію 2005-го, іншодумство і політичні переконання. Там нема цензури і продажних журналістів, кишенькових прокурорів та пригодованих поліціянтів, а влада не узурпована ніким. Туди не в’їдеш на 600-му "Мерседесі» з гаманом «баксів».  Там Суддя кожну душу бачить реально, як препаратор тіло у морзі. Віртуальні тут - честь і совість, там – вони матеріалізовуються. Вони справжні. Як і розум. Їх  можна помацати. А на що ти, вражий сину, використав свої ум, честь і совість у відведену тобі Богом епоху? Крав, брехав, «стукав» на брата, спав з жоною ближнього свого, вбивав, не ходив у церкву, (раз у рік,  на Паску)  зажерливо бажав собі бідняцького добра… То й отримуй, що заслужив! Плачеш і розкаюєшся? Пізно, хлопе. Треба було не робити гидот за життя, бо душа померлого прилітає на небо гола, як яйця у євнуха, ніби  маківка у смертельно опроміненого на ЧАЕС, як шкура на п’ятах.

Слідуючий суд у 2012, під ялинкою. Повідомимо обов’язково.                     АКС