|
Дивлячись, як на екрані ТТІ
Віктор Борисович розмахує якоюсь блискучою штуковиною із крилами, та все дякує
нововолинській громаді за підтримку і довіру, то і собі зацікавився: а що ж я
особисто, як виборець, зробив такого, задля його нагородження і променів слави,
у яких він так залюблено купається. Виявилось, що наш міський голова
В.Сапожніков, проголошений, вже вп’яте, "Людиною року Волинського краю» у
номінації втраче…, перепрошую, «Виправдана надія» і нагороджений стилізованою
мініскульптурою, під назвою «Крило надії». І хоче іще, вшосте. Про те, від кого
нагорода – ані мур-мур. Хто нагороджував? Знаєте, закрадаються нехороші
сумніви, у правдивості слів міського голови стосовно його безоплатних нагороджень
«Людиною року», аж п’ять разів поспіль. Ну, а так, як підтверджень цьому явищу
немає, відсутня калькуляція, розцінки і відомість сплати податків на прибуток
із ДПС, то доводиться вірити, що все так і було. Сам факт нагородження нагадує
історію про орден св. Миколая-чудотворця «За примноження добра на Землі», яким
голова був вшанований у 2005 р., якраз у зеніті акції «Нововолинськ без
Сапожнікова».
То державна чи приватна інституція нагородила
Віктора Борисовича? Ось взяв би міський голова, та і привідкрив таємницю,
зробивши її прозорою, як був декларував у своїй передвиборчій програмі
балотуючись, вже вкотре, на цю високу посаду. Так, мовляв і так, шановна
територіальна громадо, нагородила мене Волинська обласна державна адміністрація.
Або, Волинська обласна рада…, Адміністрація Президента, Кабінет міністрів,
Реєстрове козацтво, Асоціація Міст України тощо. І всі питання зняті, і народ
не бреше про те скільки коштувала меру його блискуча цяцька. У цьому випадку,
видається, можна і шостий раз її замовити, і сьомий. А до кінця каденції,
можливо, отримати ще зо три.
А тут,
в Інтернеті і по місту, снують плітки поміж посполитим людом, що мовляв
В.Сапожніков оформив довготермінове відрядження за рахунок громади і гайнув у
Сполучені Штати, у місто Сакраменто у Каліфорнії. І не сам, а із
протестантськими пасторами, як місіонер. Цього, міська влада не підтверджує і
не спростовує, граючись в улюбленого «німого Пилипа». Теж непорядок: громада
переживає, щоб він бува не повернувся назад у Нововолинськ, перепрошую, щоби
повернувся при доброму здоров’ї, і її, громаду, змушують
нервувати. Хоча вона ладна вибачити і списати всі кошти витрачені на
відрядження за океан у разі його неповернення, знову прошу вибачення, щасливого
повернення, як такі, що пішли у набуття, американського досвіду в управлінні міським
комунальним майном і земельними ділянками. Для іще більшої схожості окремо
взятого Нововолинська із Європою. А так, як Європу ми давно догнали і перегнали
по всіх показниках, то пора амерканізуватись, цебто, мета – Сполучені Штати,
частково, а штат Каліфорнія – взагалі. І
заревуть із космодромів шатли «Коламбіа», зацвітуть кактуси у Парку…
Уявляєте, прискаче Віктор Борисович у шкіряному
сідлі на рябому жеребці, подарованому мером Сакраменто. У капелюсі із Дикого
Заходу, із заклепками, за широкою пряжкою штанів – револьвер. До сідла
приторочене ласо, у ковбойських черевиках на високих каблуках, на замшевій
сорочці значок із написом «Sherriff», ззаду баклага віскі і десятизарядний «вінчестер», груди
перехрещені стрічками набоїв. І скаже: «Окей. Віднині все буде по-іншому. Що
було до цього – забудьте!»
13.05.2012 р. Анатоль Бідзюра, м. Нововолинськ, Волинь
|
