Я НЕ ЇВ МИЛА! (Фельєтон)
- А куди це ви пане чимчикуєте? -затулив міськрадівські двері здоровезний
поліцаюга з погонами поручника Ржевского на плечах, ніжно помахуючи перед моїм носом спецзасобами – довбнею
та кайданками.
- Д-до пана Ратушного, н-на здибанку, себто на прийом, по
понеділках заплянований. Ниньки він благодійну акцію чинить, голодних і пригноблених
приймаючи,бо шкодує небораків, плачучи гірко.
- А ти
зареєструвався у місцевому відділку муніципальної поліції? Документи для досьє
подав, за місяць до того? Ну,там вхідний нумер, вихідний, картка персони, три
фото, заява в 4-х, біографія в 7- ми примірниках, банківський рахунок, довідку
про те, що в капіталістичних арміях не воював, не притягувався, не сидів,
дебет-кредит, сексуальна орієнтація, проба на алькоголізьм, наркоту… Ні? Ну то вільний, чудь перелітна.
- Н-не маєте п-права - квилю пересохлими губами. Й- я на
вас у газету, Президенту, -
добиваюся свого.
- Ах ти свиното неотесана, пикою, в акурат на Юзефа
Обсервишина схожий, що Інтерполом в розшук, а паном бургомістром персоною
«нон-грата», оголошений.
Та й тріснув мене по кумполу гумовою довбнею, падло.
- Дзісь,
муніципалами в Ратуші, викрита антинародна група, що на самого Бургомістра, коб
йому вічно жити, замах готувала. Семеро їх
у бандформуванні було – вели
підривну роботу, жеби цепа нагрудного і
трона мерського позбавити. Сказавши таке, вибив мене копняком в двері, які я
носом відчинивши, вилетів до постаменту вождя, де дві світлові бульки, як куля
в лузу, в ГРК «SIS», на кубку міського голови.
Схлипуючи, та кульгаючи на ліву ногу, мацаючи обдертого
носа, подався до супермаркету «НАШС КРАЙС» купити тюльки і хліба на вечерю. «
Не пий червленого вин- а- а- а…» - гримів там музон.
…В неосвітленому, просякнутому запахами псятини і котячих
весіль, коридорі рідного барака на «Сахаліні», мене перестріли троє муніципалів
з крісами непереваги, пирснули в око «черемухою», та й повезли до криміналу.
Там, просвітивши черево рентгеном, виявили в мені кавалок мила «Суничне», в обгортці.
- «Ти з*їв мило, сволото, з метою заволодіти ним,
викравши в супермаркеті і пронісши в своєму організьмі?» -визвірився голова
«трійки». Оголосили вирок: «Щоби повернути предмета приватної власности, доля в
якому належиться самому пану Ратушному, волимо допитати Ю.Обсервишина з
застосуванням інструментарію, в забійному цеху «Підсобне ВРП» на шахті 3, після
чого розчленувавши, вилучене з його пуза мило, ціною 0,50 коп. за 1 шт.,
Вінницької миловарні, повернути законному власнику, для реалізації.»
- Я не їв
мила! – кричу, несамовито пручаючись. -Нігди нє ядлем тоалєтовего мидла, яснє
паньство! - з переляку перейшовши на
польську, верещу пораненим дзіком, добре уявляючи, що на мене чекає.
-Ну, що ж не хочеш добровільно… Анестезіолога! Вбіг двометровий амбал з ковальським молотом
в руках. – Наркоз!
- Я не їв мила! – ледве хриплю. Пошкодуйте заради діточок
дрібненьких, ваша муніципальська світлість. Заради ваших червоних лямпасів,
жеби ви їх до смерти не зносили, при доброму здоровлі бувши!
- То ти
мені зичиш такого короткого віку, польський шпигуне?! Без наркозу!! - Я не їв
мила.- шепчу неслухняними губами, майже зімлівши зі страху.
- Тихо, Юзю. Ти не їв мила – схилилася вірна Ґандзя з
корвалолом в руках. Завтра до священника – переляк відмолювати. А може, це в
тебе струс мізків, від поліціянтської гуми?
Розвиднілось. Ані тобі муніципалів, ані допиту з ковальським молотом, ні
амбала. Слава Тобі…
Але ж добре відаю, що вони таки є, і тілько оден Пан Біг
відают, якого наказа вони отримают сеї ночі, чи на світанку.
Завше і всігди ваш Юзьо
Обсерватор з Коломиї.
(Ниньки
волиняка)
|