***
Скажіть хто є ми ?
Терплячі, хворі , безнадійні?
І не набридли нам кошмарні сни?
Вульгарні, дикі, нестабільні.

Питання скрізь стоїть , що далі?
Страждати, вмерти чи хворіти,
Пора позбутись нам вуалі,
Без сумніву комусь із нас у вогнищі горіти.

Трилогія для нас, це не роман
Написаний пером котрогось предка.
Це є сюрреалістичних дій обман,
Немов митця, вогнем зіпсута фреска.

Колись були між нами чвари,
Земля багряною була.
На колір збіглися татари,
Не довго гноблена була.

Що значить слово калита,
Мамону підло поповняти.
А віра в нас свята була,
Та годі долю проклинати.

Пройшли навали безнадійні,
Принишкла матінка земля.
Та ніби скрізь поснули війни,
Може відродиться буття.

Не довго птахи нам співали,
Крізь промінь сонця щебета.
Нові “орли” на нас чекали,
Сміючись волю забира.

Куди тікати нам безборонним,
Свої родини залиша?
Хіба за парубком моторним,
Що носить ім’я козака.

Ой за пороги люди милі,
Це мати сина відправля.
Ох, як набридли нам ці війни,
Не відпочине знов земля.

То хан, то лях до себе тягне,
То “ваня”, руку простяга.
Козацька шабля б’є нахабне,
Свою країну визволя.

За море чайки шлях зробили,
Пороги ззаду залиша.
Кого могли того відбили,
Когось в неволі їсть земля.

Скажіть будь-ласка люди вірні,
Що ж за священная земля?
За що страждать людині мирній,
Себе і долю проклина.

Перлина південь покорила,
Все своїм розумом взяла.
Ой дав їй бог була вродлива,
Бо Роксоланою звалась.

А скільки ляшок покорили,
Навіть Сінкевич сам писав.
Як міцно козаки любили,
Про це хоробрий Богун знав.

Скажіть, хто з нас сьогодні, вчора ,
Себе про це все запитав.
Тепер країна є вже хвора,
Бо мало хто про це згадав.

Земля гуде та просить шансу,
Все для народу простяга.
Та від синів все жде реваншу,
З останніх сил про це блага.

Віталій Власюк.