Так у нас завжди: знищуємо свої природні ареали існування, а потім кричимо – караул!, нам нічим дихати, нічого пити-їсти, все загиджене лайном і хімією. Ґвалт! Тануть льодовики, земля опустелюється, у чагарниках, що виросли на місці зрубаних нами лісів, з’явились чупакабри та прибульці із інших планет. Скажу, що вакууму ніде і ніколи не буває. Колись,  на спустошених нами ж територіях, замешкають рогаті із крилами, шаблезубі анаконди чи якісь інші тварюки.

         Нововолинські владці всіх часів, в т. ч. і радянські, шанобливим ставленням до природи ніколи не відзначалися. Приклад – відсутність лісів біля міста, що для Волині, погодьтеся, дивина. Хоча, у самому місті дерева та кущі садили регулярно. Залишками дикого гаю, на березі двох природних водойм, понад автотрасою Ковель – Львів, ми можемо милуватися і сьогодні. Із одного його боку, землю віддали римо-католицькій громаді, що розпочала будувати костел. З іншого – громаді Свідків Єгови, що збудувала «Залу Царств», через дорогу від авто заправки «Укрнафта». Та у сам парк, сьогодні, краще не заходити.

        До початку 1988-го, та і після, він був улюбленим місцем відпочинку сотень нововолинян, які влітку, із родинами вирушали під його життєдайну тінь у вихідні дні і після роботи. Курорт та й годі. У водоймах водилися карасі і лини. Плавали нутрії і ондатри. Співали птахи і кували зозулі, навколо – безліч польових квітів. Працював меліоративний канал, відводячи лишки води у загальну систему у районі шахти-2, яка звідти скидалась у Західний Буг. Проклали 300-метрову пішохідну асфальтову доріжку до розкішних садів біля тогочасного ЦЕММу. Так було до тих пір, поки не вирішили ліквідувати  шлях, що вів до РБУ через територію «Комунгоспу» (нинішнє ВУКГ). Ревіли КАМАЗи, везучи шахтну породу і висипаючи її в одне із природних озерець, поки не знищили його зовсім. Засипали, заодно, і меліоративний рів. Вже у незалежницькі часи, міська влада віддала «своїм людям» частину землі біля ВУКГ під забудову, разом із грушевими і яблуневими садами. А перед автотрасою, один із «любих друзів», на півторагектарній площі влаштував, схоже, пам’ятник своїй безгосподарності, який стоїть пусткою ось вже 7 років, засипаний різним непотребом і бетонними уламками під будяками, за високим приватним парканом.  Недавно почався розпродаж земельних ділянок посеред ставків, гайків і вишневеньких садків на території ВУКГ, що  належить міській раді… Райських куточків, створених посеред полів і боліт стараннями незабутньої пам’яті, Господарем (з великої букви), Єгором  Артемовичем Нікитенком. Вічна йому пам’ять!

       По північному периметру, біля огорожі, викопали меліоративну канаву, яку з’єднали із напівживим озерцем, скидаючи в нього дощові та грунтові води від котеджів і пустиря-автостоянки. Не маючи водовідведення, територія «козлячого парку» почала заболочуватись. Розпочались несанкціоновані вирубки дерев. Територію ніхто не прибирав. Луг, на якому відпочивали люди, заріс будяками у людський зріст. П’яні компанії і неповнолітні засипали уламками пляшок і брудом всю його територію. З’явились стихійні сміттєзвалища, на які ніхто не звертав уваги. Скажу, майже не помилившись, що місцева влада парк своєю увагою оминала завжди. Як виняток: коли потрібно було вилучити із нього земельні ділянки для «корисних» індивідуальних забудовників чи під культові споруди для релігійних громад. Парк, що належав ВУКГ, як шагренева шкіра, стискався і звужувався у розмірах. Його нинішня, дво-з-половиною гектарна площа, була колись, принаймні, разів у два більшою і впорядкованішою. Контроль із боку територіальної громади, як і зараз, був відсутній – «Закон про органи місцевого самоврядування», його (контролю), на радість місцевим владцям, не передбачає. Час від часу, місцеві бюрократи, щось говорять про, нібито якісь «делеговані повноваження» від громади, та це неправда. Навпаки, держава делегує органам місцевого самоврядування додаткові службові завдання, які ті повинні виконувати.  Як не має таких повноважень від виборців, ані один міський депутат, обов’язки у яких єдині – служити і захищати. Членів громади, котрі їх обрали. Все, що поза тим – від лукавого. Ніхто їх силою не змушував до депутатства.

       Наведений приклад бидлячого ставлення до природи, на жаль, не єдиний у нашому місті. Та про це - у пізніших публікаціях. Волинська природа, як не дивно, на прикладі «козлячого парку» виявилась надзвичайно живучою. Поки що. Не зважаючи на її руїну. Та не довго вона такою залишатиметься. Я не буду апелювати до совісті місцевих державних чиновників – вони самі все, аж надто добре знають. Я не буду просити у них нічого, із того, що вони зобов’язані робити згідно своїх посадових інструкцій, законів і Конституції України, як обрана громадою місцева влада. Будете знову відкуплятись і виправдовуватись, тільки на цей раз у інших інституціях. На тлі тотального винищення дикої фауни і флори держави. Якщо не буде дерев і тварин – не буде і вас. І тоді знаєте, куди запхнете свої гроші..? Без сумніву, вам це відомо.  Тільки одна біда – ми, бідняки, і як сказав колись один із заступників міського голови - «голодранці», вимремо разом із вами, зовсім ні у чому не повинні, не мордувавши і не катувавши, заради свого збагачення   природи власної Батьківщини.  То чому не домовитись по-доброму?

До публікації додаю:

фото 001 – Панорама «Козлячого парку» із боку автотраси Ковель-Львів;

фото 002  - Одне із напівживих природних озерець парку;

фото 003 -  «Запасний в’їзд» на територію ВУКГ із боку водойми;

фото 004 -  Заболочені луки;

фото 005  - Засипане озерце;

фото 006 -  Одне із стихійних сміттєзвалищ;

фото 007 -  Фрагмент парку і лугу;

06.05.2012 р.

Анатолій Бідзюра, голова ГО «Україна + Польща» , Нововолинськ, Волинь