Стверджую: бути чесним у самостійній Україні щонайменше невигідно, як у матеріальному форматі так і у повсякденному своєму житті, особливо, на роботі. По одній банальній причині – працювати не дадуть, звільнять. Мої недруги частенько закидають, що і мені, раніше було далекувато до ангела – брехав, хитрив, обманював, любив перехилити чарку, не вирізнявся любов’ю до ближніх… І мають рацію. Проте, я робив це, скоріше за звичкою, не ставлячи за мету розбагатіти коштом оточуючих, тобто, ближніх. Хто не вірить, може легко у цьому переконатися, зробивши екскурс до мого «родового маєтку, розташованому на другому рівні», де я мешкаю із родиною, ось вже 40 років. Якщо скажете, що це у мене від тупості і браку клепки, то я і не заперечуватиму, бо особливо розумним мене ніхто ніколи не вважав, як і я себе сам. Але, абсолютно точно, що це не від злодійкуватості та нахабства. Тому і не сперечатимусь, що я родом не із СССР, подібно до нововолинської бидлоеліти, та й доводити, що я повністю викоренив зі своєї душі  все своє радянське виховання, було б щонайменше, нерозумно. Хоча, окрім голодоморів, безкінечних війн, тюрем, репресій, переслідувань за іншодумство, кріпаків у  колгоспах, поборів і реквізицій, культів особистості, тотального контролю спецслужб за поведінкою підданих, безправного і злиденного існування  та ін. злочинів проти людства, не можна відкидати, що у «совєта» було немало і хорошого. Наприклад, відсутность безробіття і чітка, ніби хід добре відрегульованого та змащеного хронометра, робота міліції. Ніхто тоді не забирав від народу власної мови, принаймні так безсовісно  і нахабно, як нині…

Корупцію, що стала звичним явищем у центральних і місцевих органах влади, простий українець сприймає, як одноразове зло, котре не зачіпає його життєво важливих інтересів. І жорстоко помиляється! Відсутність національної інтелігенції та справжнього робітничого класу – чорна біда Нововолинська і України. Як тут не згадаєш вкрадене і ліквідоване кабельне телебачення «Львівська жінка»? Коли її абоненти, один поперед одного, на третій після знищення день, побігли у ТТІ писати заяви бо ані одного дня, бідолахи, не могли прожити без аморальних та гидких серіалів відставного «старшого брата». Або, нібито реорганізований, а насправді, теж ліквідований ДЮЦ?  Педагоги міста, які мали б горою стати на захист колег, із відчуття солідарності бо й самих може спіткати така сама, лиха доля, у більшості своїй промовчали, як і міські та обласні депутати, сором’язливо підібгавши хвости, ніби нічого й не відбулося. Щоб залишитися на своїх посадах, вони були готові на все! На будь-які знущання та приниження, задля збереження свого соціального статусу і зарплати. Профспілка і громадськість теж, як у рот води набрали. Не секрет, що найбільш консервативною і переляканою частиною українського суспільства є саме вчителі. Як тут не згадати ліквідацію музею Помаранчевої революції у ЗОШ № 3, під самий фініш згаслої кар’єри багаторічного пенсіонера, начальника Управління освіти м.Нововолинська?  Чи тоталітарну експозицію розгорнуту на третьому поверсі школи № 2, де навчаються «першачки». Або усну вказівку із області вшанувати «Молоду гвардію» у школах, про яку нинішні покоління школярів ніколи, ні слухом, ні духом не чули. Хтось із них розкрив дзьоба? (Ой, про що це я!) Саме такі, мовчазні та покірні, згідні на все люди, а це переважна більшість міської територіальної громади, і створюють у місті атмосферу фіолетової байдужості до зла та верховенства беззаконня. Підтримуючи, часто свідомо, свавілля влади – пітьму та привчаючи до неї власних дітей і лякаючи різноманітними страшними карами, котрі існують хіба що, у їхній хворобливій уяві. А ще, своїх родичів і друзів, близьких і знайомих жахаючись та полохаючись світла – Заповідей Правди. Звідси – коріння продажності, плазування і підлабузництва до багатих та нібито, сильних, а насправді, слабаків із немічною волею, духовно спустошених людей. Червона брехеліта, неспроможна розбудувати незалежну Україну, сконцентрувавши всю свою потугу на крадіжках та особистому збагаченні. Будівництві надсучасних вілл і замків, супермаркетів, барів, готелів, ресторацій тощо на вкрадені у простого українського люду, гроші. Вона живе у абсолютно відмінному від нашого, правовому і реальному вимірі - у неї зовсім інші цінності, речі, харчі, одяг, закони, житло, добробут, спосіб мислення, розваги, звички, матеріальні прибутки, відпочинок – все. Позитивна енергетика, начисто відсутня.

Сьорбнувши цієї юшки, деякі представники титульної нації, що застрибнули до підніжжя владного олімпу, бояться і думати про своє існування без розкошів, духовного та матеріального комфорту. І тим запопадливіше виконують накази неукраїнської влади. Лиходійство і суцільна брехня стали нормою у їхньому середовищі. У психіці цих людей настали незворотні зміни – пройдисвітство почало сприйматися, як правда, як честь і гідність. Зло стало повсякденним, і ділова  репутація у їхніх колах, без нього, та регулярного обману сірих та знедолених людей, стала витлумачуватися, як чужа. Любов до Батьківщини, совість, гонор, віра у Бога та інші чесноти набули ознак шляху у країну дурнів та оцінюватися, як загроза їхньому особистому добробуту і розкішному життю. І які на їхню думку, повинні супроводжувати їх та їхніх нащадків, вічно. Цей клан багатіїв із викривленими поняттями добра і зла, різноманітними фобіями та забобонами несе величезну небезпеку для українського суспільства. Тому, що ці люди привчили більшість населення бути чесними і совісними, коли це вигідно чи необхідно, і навпаки – перетворюватися у злих демонів, знову ж таки за гроші. Цьому сприяє наша  генетична пам’ять спотворена репресіями, голодоморами і примусом до покори. А колективний розум, іще спить. Існує величезна прірва у способі і якості життя «господарів» та трудяг, які безпощадно експлуатуються і визискуються. І яким безперервно вбивають у свідомість догми, про нібито, нормальність їхнього існування. У порівнянні зі Європою, куди так вчащають наші місцеві владці, ми живемо у напівфеодальному суспільстві. Так виховують із нас расу унтерменшів. Всі, хто живе в Україні, повинен розпочати особистий процес вичавлювання із себе рабську меншовартість – крапля за краплею, яким болісним і довготривалим він  не був би. Особливо, це стосується молоді. Зрештою, ми самі винні у свинському своєму житті. І тільки ми. Хочете побачити свого найлютішого ворога? Подивіться вранці у дзеркало.

09.10. 2012 року

Анатолій Бідзюра, голова ГО «Україна + Польща», Нововолинськ, Волинь, Україна