Головна » 2017 » Квітень » 27 » НОВОВОЛИНСЬК: СІМ КІЛ ПЕКЛА ДРУЖИНИ І ТРЬОХ ДІТЕЙ СОЛДАТА АТО
20:36 НОВОВОЛИНСЬК: СІМ КІЛ ПЕКЛА ДРУЖИНИ І ТРЬОХ ДІТЕЙ СОЛДАТА АТО |
| Я вже давненько не брався до персонального захисту громадян, і не тільки через те, що майже всі кому хотів допомогти прагнули мене використати – самі палець у палець не вдаривши щоб відстояти власні інтереси. Особисті, у більшості своїй – тоді тільки, як власна вошка й кусне. Але й тому, що для цих непростих клопотів потрібно мати бичаче здоров’я, якого на жаль нема.
Проте, коли мене на стежці перепинила Ірина Кравчук зі своїми дітьми, я вислухавши її жахливу історію, здався врешті-решт. Та й вона (історія ця) перегукується із моїми численними судовими позовами до нововолинського міського голови Віктора Сапожнікова та міського виконавчого комітету і багато чого розтуманює. Ніби пазли у дитячій головоломці - все стає на свої місця.
Знайомтесь: Ірина Кравчук, 26 років і троє її зовсім маленьких дітей – дочка Мілана 3,5 роки та сини - Назару 5 років а найстаршому Станіславу - 8. Їхня мама не працює. Доглядає найменших і Станіслава, який є інвалідом дитинства із рідкісною генетичною недугою: «вроджена екзистозна хвороба вапняних кісток» - саме так, як вирок, звучить діагноз лікарів. (Див. фото. Така сама біда у нього й на колінах) Це не лікується.
Живуть вони, якщо можна так сказати, у гуртожитку на вул. Нововолинській, 53 де орендують кімнатку загальною площею 12 кв. метрів. Ні, ви не помилилися прочитавши це, саме так воно й є насправді. Інвалід Станіслав, школяр, ходить у 2 клас, вчиться добре. Уроки робить на скрині, у кутку біля вікна. Стола поставити ніде. Сплять вони удвох зі Назарчиком на крихітному диванчику, теж у кутку, якого й на одну дитину замало… Мілані добре - спить із матір’ю на великому.
Двійко найменшеньких ходять у дитсадок. Найкрихітніша Мілана, перехворівши на гнійний отит, оглухла на одне вушко. Душу чи ванни у гуртожитку нема. Гарячої води теж нема. Туалети, (всіх – 2) загальні. Кухня – теж загальна, одна на всіх мешканців секції. Мама Ірина миє по черзі своїх дітлахів у кімнатці де й живуть, у балії. Одну із туалетних кімнат (вбиральню), нещодавно, Ірина зачинила на замок бо не давала ради відмивати стіни, підлогу та унітаза від, перепрошую, блювотиння, сечі та фекалій. То, хтось вночі перерізав шланг на змивному бачку – і… затопило увесь 1 поверх.
Три роки тому Ірина із сестрою надумали «розширити» житлову площу. У загальному коридорі. Навпроти своїх дверей, із шлакоблоків, змурували стіни під комірчину, приблизно, 1,5 х 3,5 метра. Потинькували і наклеїли шпалери. Думали саме там купати дітей. Витратили на будівництво 8 000 грн. Сусідка, приїхавши із Італії, (здає свою житлову площу квартирантам) подала до суду.
Не відаючи що чинить, Ірина побігла по допомогу до міського голови В.Сапожнікова і його першого заступника А.Сторонського. Не судіть її суворо – не знала людина до кого йде. Надіялась та сподівалась. Вірила, що мер Нововолинська, як і написано у «Законі України про місцеве самоврядування» (консультувалася у адвоката), персонально відповідає за все. Проте, виявилось, що в реальному житті все не так, як виписано в українських законах…
Нововолинський суд став на бік багатої сусідки. Отримавши постанову суду знову пішла на прийом до тих самих поважних, владних посадових осіб. «Допоможіть!» - благала. Сказали, що не можуть втручатися у рішення суду, та й пізно вже… Судові виконавці Ірину неодноразово штрафували, поки ходила по високих кабінетах. За невиконання рішення суду. Один раз, потім вдруге. Всього, на штрафи від міської виконавчої служби заплатила 1 500 гривень. А ще 500, згідно вироку «найгуманнішого» суду, компенсувала сусідці за послуги адвоката.
Плачучи, найняла тих самих людей, що мурували комірчину, щоб розібрали. Тепер, там тільки й шпалери на одній зі стін і залишились. На тій що «її». Хоча, й та кімнатка їй не належить. Зареєстрована вона із дітьми у мами на 18 квадратах, а помешкання, де живе із дітьми - чуже. У будь-який момент, у випадку чого, може опинитися на вулиці. Елементарна річ, в «найдемократичнішій та європейській», постмайданній Україні, чи не правда?
У 2016 році, як дружина фронтовика, що воює на сході, на самому що не є «передку» і багатодітна мама, написала листа міністру соціальної політики держави та народному депутату І. Гузю. Заступник міністра пославшись на відповідні статті постанов Кабміну і положень про забезпечення багатодітних сімей учасників АТО та інвалідів житлом, зобов’язав міського голову Нововолинська В.Сапожнікова розглянути заяву Кравчуків по суті й повідомити Мінсоцполітики та народного депутата про виконання.
Як на крилах полетіла Ірина із цим листом на прийом до мера. Та на неї там, ніби вилили відро крижаної води. Зі слів Ірини Кравчук, міський голова сказав буквально таке: «Я таких, як оце у вас листів, можу зо 20 написати!» Найпублічніша місцева особа, яка презентує у місті Державу, кричала, лаялася і нервувалася. По суті, як вбачається. На день наступний, пішла на прийом до першого заступника міського голови-секретаря міськради А.Сторонського. Прийняв ласкаво. Сказав, що у районі автостанції є квартира загальною площею 30 м.кв. То нехай, мовляв, прийде через два дні коли він узгодить всі юридичні і технічні деталі.
Проте, на слідуючому прийомі слова не дотримав. Пояснив, що квартиру ту віддали переселенцям із Донбасу. Натомість, запропонував комірчину на 7 метрів квадратних. Куди вже краще! Йшла солдатка Ірина Кравчук від цього пана, до своїх дітей, у не свою квартиру і за сльозами світу білого не бачила. І цей пан, теж «допоміг». Як і всі вони. Як завжди - збрехали.
Через тиждень, на щось іще надіючись, молода мама завітала до ще одного «наймита» нововолинської громади – довголітнього заступника міського голови В.Рожелюка. Я не буду описувати результатів того її походу, то ви вже, будьте ласкаві, здогадайтесь самі. Це не важко. Проте, відписка від нього таки надійшла. Там повідомлялось, що вона поставлена на чергу, як багатодітна мати за № 141. Отримала й листа від голови міськвиконкому, міського голови та голови міської ради В.Сапожнікова із особистим автографом… А. Сторонського, на гербовому бланку. Міський голова, як вбачається, такі листи сам підписувати чомусь боїться.
Там тлумачилось про її перебування на черзі у складі родини гр. Р.Є. Затолокіної (мама Ірини), ще із далекого 1992 року. А тепер, мовляв, вони у черзі під № 138. Що грошей на капітальне будівництво для багатодітних та знедолених громадян, немає. Що на 2016 рік, на цю мету, із міського бюджету було виділено… аж 200 тис. грн., і що існує у місті якась міфічна, ніби марево у пустелі, програма «Житло для молоді». Якої ніхто не мацав, і яка не працює за браком коштів. Проте, ви сподівайтеся!.. Та лили на млин власної бездіяльності і чиновницько-бюрократичної безвідповідальності й іншу водичку, без ніякої конкретики, із звичною для простого українця держимордівською нахабністю та цинізмом.
Відписки, одним словом. Яких я, за роки своєї боротьби із місцевим владним режимом, іще із рухівських часів, отримував мішками. Всі ті пузаті торби, до однієї, зберігаю й нині.
Ніколи не думав, що ігри із квартирним обліком громадян і, відповідно, й забезпечення житлом багатодітних сімей та інвалідів в Нововолинську, будуть продовжені та процвітатимуть й у самостійницькі часи. А люди – українські громадяни, як і не мали, так і не матимуть достойних побутових умов для життя і належного виховання своїх дітей у дусі патріотизму і любові до Батьківщини. Як вбачається, це робиться навмисно, із далеким прицілом, що становить страшну і безумовну загрозу територіальній цілісності та самому існуванню держави Україна. Це місцеве чиновницьке братерство, свавільне та безкарне, зв’язане ланцюгами сімейственності і кругової поруки, як і засилля, вочевидь, організованої злочинністі та корупції у міських владних структурах, набагато небезпечніші, аніж війна на сході України зі «старшим російським братом» та його окупацією частини українських земель і територій. І ці «совкові» бороди, у вигляді списків - загальних та пільгових черг громадян на отримання житла, очевидно, будуть тягнутися до самої злиденної старості і смерті безквартирних виборців Нововолинська. Тільки, і абсолютно, через одну-єдину причину: часткову, або повну бездіяльність та протиправні дії міського голови В.Сапожнікова і його місцевої владної команди! Що, мабуть, є наслідком їхньої абсолютної, і можливо, занадто задавненої невідповідності займаним посадам.
Окрім часткового ігнорування керівниками Нововолинської місцевої ради Постанови Кабінету Міністрів України № 423 від 17.06.2015 року, «Закону України про місцеве самоврядування», деяких статей Бюджетного та Житлового Кодексів України, численних положень Конституції України про конституційні права та свободи громадян - права на достойне життя, довкілля, здоров’я і життя, честь і гідність, безоплатні медичні послуги, свободу слова та переконань, вільний доступ до користування об’єктами комунальної власності тощо, тут мають місце й порушення міжнародних правових документів, ратифікованих Україною і рішень міжнародних судових інституцій.
Зокрема, «Конвенції ООН про захист прав інвалідів». Ст. 4 пункти d), c), e), h) – доступ до інформації, пункту i), а також, пункту 4 – майже повністю. Ст. 7 (там же) про дітей із групами інвалідності – можливо, повністю. Статті 9 п. 1., статті 11, статті 12, статті 17, статті 25 – частково. Та статті 28 (про достатній життєвий рівень) - пункт d) частково чи може й повністю.
А іще ж є передвиборчі програми міського голови В.Сапожнікова – всіх їх 5. Де він так багато всього наобіцяв у плані рогу достатку для своїх виборців, але чи все виконав? Це стосується не тільки восьмирічного інваліда Станіслава Кравчука та родини у якій він живе, але й мене особисто, як інваліда виробництва ІІ групи.
Очевидно, тут без судового позову знову не обійтись. А можливо, й не тільки одного. Мотивація і аргументи? Та скільки завгодно. Пан Сапожніков і два його заступники, користуючись тим, що нововолинська міська громада за 20 років його панування так і не спромоглася встановити жорсткого (чи радше жорстокого) контролю за використанням міських бюджетних коштів, як вбачається, використовували цей майже доконаний факт майже не криючись і у різні способи.
Закрадаються підозри, що міський голова В.Сапожніков не хоче виконувати «Постанову» Львівського апеляційного суду від 02.11. 2016 року про надання списків осіб, котрі отримали комунальне майно територіальної громади за 11 минулих років саме тому, що передбачає колосальний скандал всеміського масштабу. То краще вже платити штрафи обласній Виконавчій службі із кишень місцевих платників податків, аніж вилетіти з ганьбою.
Одним словом, так. Із моменту цієї публікації на інтернет-сайтах та у ЗМІ, впродовж місяця міський голова і його заступники мають придбати житло родині українського бійця П.Кравчука у Нововолинську. Що захищає зі зброєю у руках їхнє майно та багатство. Нас – мене та маму Ірину з дрібними дітьми, не цікавить де вони візьмуть на це кошти. Хай складуться гуртом і куплять. За власні гроші. Не бідні, як вбачається із їхніх, власноручно заповнених ними ж податкових декларацій. Вони, вочевидь, дуже розбагатіли за довгі роки праці наймитами міської громади Нововолинська. Деякі із них, можна стверджувати, мають власні бізнеси, що для місцевих та державних службовців категорично заборонено законодавством і Конституцією України.
Вони, як вбачається, використовують споруди, землю та інше комунальне майно виборців, як власне, надаючи його всіляким-різним організаціям в т. ч. і правоохоронним, друзям та своякам прикриваючись якимись ефемерними рішеннями «колегіальних органів», згадка про які начисто відсутня в українських, законодавчих нормативних документах. Крапка. Відлік розпочато.
26.04.2017 року
Анатоль Бідзюра, член тер. громади, голова ГО «Україна + Польща, Нововолинськ
|
|
Переглядів: 281 |
Додав: Анатоль
| Рейтинг: 0.0/0 |
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі. [ Реєстрація | Вхід ] |
Меню сайту
Слухаємо
Опитування
|
