У Нововолинському міському суді сенсаційно закінчилась судова тяганина подружжя Очеретів, власника магазину «Аміго» В.Яреми і підприємства «Телебачення, Телефоня, Інтернет» проти журналіста І.Желізка, голови Нововолинської МО ВО «Свобода» О.Гольчука і львівського телеканалу «ZІК» за позовом перших про захист честі, гідності та ділової репутації.

Суддя А.Васильчук визнав безпідставними вимоги позивачів і як такі, що не можуть бути задоволеними. Я давно писав про імовірну відсутність задекларованих у судових позовах цих чеснот,  відповідно це аргументуючи. Вчора  йшлося до зміни ролей: відповідачі мали стати позивачами і навпаки. І судити вже, потрібно було, не їх. Що, як вбачається і станеться, можливо, найближчим часом. Високі слова про честь, гідність та ділову репутацію переносять у комуністичні часи, пам’ятаєте: "КПСС – честь, ум и совесть…», ну, і т.д. А тут, майже той самий штамп. Тільки закамуфльваний під капіталістично-кримінальну українську дійсність. Особливо у Нововолинську. Які гідність та честь, коли всі все знають? Особисто я не уявляю, як можна жити із цим у місті, де все це сталось? Фактично, по великому рахунку, суд підтвердив конституційні права і свободи громадян України та статті Європейської Конвенції із прав людини ратифіковані Верховною радою суверенної держави. Окрім цього, він відкрито чи у замаскованій формі, дав надію пересічним громадянам – зубожілим членам територіальної громади Нововолинська, що не все так погано зі станом правосуддя  у місті: суд може бути чесним і багатії не завжди зможуть впливати на його висновки. Суддя, у цьому випадку, діяв абсолютно бездоганно, хоча, можна лише здогадуватись, про тиск, який чинився на нього.

Остання постанова Європейського суду говорить, що у випадку передачі громадського майна, коштів чи інших цінностей посадовою особою своїм приятелям чи своякам, зачіпаються інтереси кожного члена громади. Конфіденційність цих відомостей втрачається, вони стають публічними, а високопосадовець змушений добровільно подати у відставку, як такий, що не виправдав довіри і порушив присягу дану своїм виборцям. Стверджую, і можу довести у суді:  це стало правилом.

Яку совість, честь і гідність треба мати, коли бідняки показують пальцями – «злодій»!, «там пішов (поїхав) злодій!», «все у них вкрадене!», «а їм все мало!». В умовах первісного накопичення капіталу, всі способи, для таких людей хороші. А може, вони ще й ходять у церкву? Може вірять у Бога і допомагають ближнім чи дають кошти на собачі притулки? Сповідаються у гріхах і каються? Навряд чи. Бо це було б дуже довге каяття, а люди ці, стали жити інакше.

Я не буду хвалити нововолинський високий суд. Його працівники зобов’язані стояти на сторожі законності і конституціійних прав громадян, зрештою, вони отримують за це від українського народу зарплату. Перший дзвоник відлунав. Незабаром – наступний. Гряде повернення вкраденого. І люстрація.

27.03.2012 р.

Анатолій Бідзюра, голова ГО «Україна+Польща», Нововолинськ, Україна