Мав честь залюблено спостерігати у Вашому дворі знамениту, подібну до гоголівської, калюжу. Це, я Вам скажу, курорт у сонячну погоду, для бідних. Осмілюсь порадити, прямо зараз, на її берегах, розпочати оздоровчий сезон і засмагати не  слабше, аніж у кримському Артеку чи бразильській Рів’єрі. А коли пани квартиронаймачі обох «хрущовок» подадуть письмове благання до міської влади, то вона, влада, обов’язково вділить від щедрот своїх дещицю коштів на влаштування лежаків, ослонів і «грибків», завезе піску і поставить роздягальні із, перепрошую, туалетами, перетворивши газони на пляжі. Красота! Прямо із вікон можна дострибнути до калюжі, а щоб не забитись, ще одну заяву у міську раду – поглибити дно і влаштувати рятувальний пост. Проте, як і травмуєтесь – не біда, через дорогу ЦМЛ, відразу й госпіталізують. Може.

        Перегрівшись на сонці, сховаєтесь під недорізані липи, які ось-ось зацвітуть. Поки там, дехто, возиться на схилах сивих Карпат у Буковелі чи насолоджується прохолодою вод величної ріки Амерікен-Рівер у Каліфорнії, можете частину калюжі віддати у оренду місцевому бомонду на 49 років, або розвести карасів. На виручені кошти виведете цвіль у своїх помешканнях і  переклеїте шпалери. До чого завгодно може додуматись голий люд, котрому ні на кого надіятись!

       При бажанні, Вашу калюжу можна приватизувати, зробивши судноплавною, і через канаву у З.Буг, через Віслу, вийти у Світовий Океан, а там рукою подати до США, та й трудовлаштуватись на золоті копальні, або ковбоями, крутити бикам хвости чи на родео – вгамовувати диких жеребців за доляри. Куди там Європі. Знай наших! 

17.05.2012 р.

Анатоль Бідзюра, Нововолинськ, Волинь