|
А
ще від святого Володимира Великого, князя – Хрестителя всієї
Руси-України із Бутятиної Вєсі (село Будятичі під Нововолинськом на Волині)! І
від мами його, красної дівиці Малуші. Б’є чолом вам, у поясному поклоні
Резанович Добриня Нікітич (Низкинич) та дружина його Настася, дочка Микули
Селяниновича зі села Низкиничі. Тепер,
Іваничівського району – 300 метрів від міста шахтарів, за озером. Можна було б
привітати, також, вас і від імені Іллі Муромця із села Морівськ, Козелецького
району, нині Чернігівської обл. та Альоші Поповича з міста Пирятина на
Полтавщині. Але, хай це зроблять самі мешканці тих славетних місць. Три руські
богатирі. Троє наших земляків. Одного із нами роду-племені, однієї крові. Що
поєднали Захід, Центр та Схід
України-Руси, на віки-вічні. Нетлінні мощі яких, упокоїлись у святих
печерах Києво-Печерської лаври.
Пройшовши занедбаною стежкою біля княжого ставу у
Будятичах, де більше 1000 років тому купався хлопчик – майбутній святий рівноапостольний
князь, стою на місці де знаходився терем мами Володимира - Хрестителя Руси,
Малуші (Малки). Бур’яни у людський зріст,
запустіння і занепад. Руїна, одним словом. Як і все у державі Україна. Як і
у наших душах… У одного зі моїх
супутників вирвалося пекуче: «Хоч би хреста поставили!...» Якого хреста, про що ви? Та тут зі своїми
почуттями розібратися б людям. Спитим, байдужим до власної долі та історії
свого народу. Переляканим та недолугим… Як завжди, ми не знаємо того, про що
відає увесь цивілізований світ. Пам’ятаєте, у Т.Шевченка: "Німець скаже – ви
моголи! Моголи, моголи…» Оце він,
конкретно, про нас. Про нинішній та інші випадки.
Історія така, коротко. Св. Володимир, Хреститель
Руси народився у Будятичах, у той час Будятиній (Путятиній) Вєсі. Після вигнання княгинею
Ольгою ключниці Малуші, що була вагітна її онуком від сина Святослава, у
заслання. Князь ріс у Будятичах до 10 – 12 років під невсипним оком дядька,
рідного брата Малуші, Добрині Нікітича та його дружини Настасії. Тесть – Микула
Селянинович, зі села Низкиничі, нині Іваничівського району, біля Нововолинська,
2 км. від
Будятичів – княжої вєсі (містечка), що
належало грізній київській княгині Ользі. А після її смерті було подароване
церкві Пресвятої Богородиці у Зимному. У літописах згадуються села Русовичі
(присілок Будятичів), Поромів із портом на річці Західний Буг, звідки наші
пращури ходили «по Роми», так тоді називались італійці, Тишковичі, Дорогиничі,
Низкиничі, Лудин, Бужанка, Лішня та багато інших наших навколишніх сіл. Не менш
славне і старовинне іще одне село (1,5 км. від Нововолинська), яке у 1946 році
радянська влада перейменувала на Гряди, називалося Калушів (староруське Калуш –
кінь, очевидно люди вирощували там бойових коней). Славна і стародавня наша українська земля! Вона
зберегла руські назви населених пунктів, річок, озер та урочищ на яких жили
наші пращури – Брани (бойовище), Дуліби (назва волинського племені), Скоморохи,
Нікитичі, Ратне (рать - військо), Смоляри, Гута, Яревище, Руснів, Переславичі,
Берестечко, Перемиль, Угринів, Бужани (плем’я), Ветли, Житані, Микуличі, Буяни,
Несвіч, Княже, Дігтів та безліч інших. Що не село – наша багатовікова історія і
слава предків!
Княгиня Ольга, ще до офіційного охрещення Руси,
була християнкою. Як відомо, до волинян православ’я прийшло на 100-150 років раніше, аніж до решти язичників-русів.
Очевидно, відразу ж після народження, охрестили і малого Володимира. Підлітком,
княгиня Ольга забрала онука до Києва. Разом із ним відбув і його учитель та
наставник Добриня Нікітич (Низкинич). Доля матері князя – Малуші, невідома.
Проте, можна здогадатись, що літа її були довгими, оскільки Володимира Великого
увесь час тягнуло на рідну Волинь. Тут він черпав натхнення для своїх майбутніх
подвигів і звитяг. Тут мешкало безліч його родичів і друзів дитинства. На
Волині, із молоком матері, він увібрав у
себе вільний дух і любов до свого народу. Звідси він почав убезпечувати західні
кордони України – Руси, провіши блискучу військову операцію по завоюванню
Червенських городів. У Зимному збудував княжий терем – резиденцію, неоднозначно
заявивши всім зарубіжним сусідам, що кордони його руської держави є священними
та непорушними. Біля річки Луга (село Заріччя, присілок Зимного), у 988 році,
заклав свою Західну столицю, місто свого імені - Володимир. Саме так, без
додатку «Волинський», назвав він його. Володимир-на-Клязьмі (Заліський), у
Росії, був заснований Володимиром Мономахом, Всеволодовичем у 1108 році. Я не
хочу принижувати росіян, проте, офіційне перенесення дати заснування
тамтешнього Володимира на 999 рік по Р.Х., (у 1997 році) видається, щонайменше,
дивним. Найперша церква, збудована
князем, у Володимирі на Волині, носила назву «Василівська». Повноводна Луга,
через Західний Буг і Віслу носила княжі лодії і дружини воїв у Варязьке море
(Балтійське) до вікінгів. А по ріці Прип’ять русичі сплавляли плотами та кораблями
до стольного Києва шкіри, хутра, рибу, меди, кузнь (вироби) із заліза і міді.
Дотепер немалу частину їхніх генів, носимо і ми – сучасні українці. Як і варягів, скіфів, сарматів, кельтів,
білих хорватів, готів…
А що стосується городища в урочищі Замковище, на
південний захід від Литовежа, впритул до З.Бугу, то воно там не одне. Всі
чомусь, пов’язують його із литовською добою, зі замком, який височів поблизу
нинішньої церкви, оточений фортифікаційними оборонними валами. Окрім нього, у
тому районі, на десятках гектарів було стародавнє місто-держава русичів, сліди
від споруд якої, проглядаються цілком очевидно, дотепер. Датуються вони початком
І тисячоліття нашої ери, а може і раніше. Цим артефактам більше двох тисяч
років. Археологічні дослідження проводились там нерегулярно, час від часу.
Точної назви міста не знає ніхто. Звідси, очевидно, а ще зі сусідньої Галичини
і пішла Земля Руська. За самостійної
України археологи тут не працювали. У радянський період, студенти Львівського
держуніверситету розкопали аж… 60 кв. метрів древнього городища. Щось знайшли,
а що – невідомо. Воно й не дивно. Будятичі, Русовичі, Низкиничі чи Зимно, у ті
часи, не могли бути старшими від Москви.
І, схоже, й зараз не можуть. Ви думаєте офіційна російська історіографія
не відала, звідки пішла Русь? Помиляєтесь.
Знала. Ще і як знає, що прізвище Добрині
Нікітича – Резанович, знатне і знамените. Мають у Росії і матеріальні
(археологічні) та літописні докази існування цього волинського воя. І
трансформували його у такого собі билинного, напіввіртуального, рязанського
богатиря. Правда, не врахували, що у
часи розквіту стародавніх княжих Будятич, на місці Рязані буяли непрохідні
лісові хащі. До речі. До 1778 року місто
Рязань називалось Переяслав–Рязанський. І очевидно, 1095 року, й було засноване колоністами-русами, вихідцями з України, якщо
вірити чорновому запису на сторінці Псалтиря, чудесно знайденому там таки.
На литовезькому городищі дихається легко. Там
чудова енергетика. Простір і спокій. Тіні наших предків майже
матеріалізовуються. Якась містика – невідоме відчуття дає знання, що вони тут,
поруч і стежать за тобою. Доброзичливі, впевнені, мудрі. Не хочеться покидати
це місце – місто Русів, якого давно нема, як і тих, хто його збудував і жив тут
впродовж століть.
Майже щодня
тут ведуться археологічні розкопки. «Чорними» археологами. Щось знаходять? –
спитаєте. А чого копати, нічого не знаходячи – відповім. Вочевидь, знаходять.
Свіжих розкопів багато. Місцеві мешканці
розповідають, що після осінньої чи весняної оранки, «історики» ходять по полях
із абсолютно фантастичними, на їхню думку,
металошукачами, винюхуючи старовину. Коли я спитав копачів, чи не у
Литовежі вони знайшли давньоримські срібні монети, то засміялись і сказали, що
нічого так далеко їздити, все тут, на місці – Русовичі, Низкиничі, Будятичі,
Поромів, Дорогиничі…
Державі Україна, у нинішньому вигляді, не цікаве,
як вбачається, її минуле, походження та
грядуще – яко древнього народу, корінного етносу, нації. Зайди, через нашу
безхребетність та бездуховність, засіли і у місцевому керівництві. Нововолинськ
від початків зрусифікований, збудований у часи розквіту радянської імперії на
вугільних пластах у 1950 році, що волею долі поглинув село Русовичі та частину вєсі Будятичі,
несподівано для самого себе, сам того не очікуючи, отримав княжий спадок – святу землю, звідки
пішла Русь, і на якій постав. І буде перебувати на ній стільки, допоки це буде
потрібно Всевишньому. Бо тут народився руський князь Володимир, святий та
рівноапостольний Хреститель язичників, що пізнали від нього Єдиного та
Істинного Бога. По історичному значенню місто Нововолинськ, як вбачається,
не набагато відстає від сусіднього Володимира. І теж, цілком завдячуючи
русовичській землі, на якій збудований,
може називатися княжим градом Русів.
Проте, беручи до уваги нинішнє місцеве самоврядування, що зорієнтоване
на кремлівські зорі, існуючі корупцію, свідоме задурманювання громади алкоголем,
закомунізованість і бездуховність міської влади, потуги по перетворенню міста у
повноцінний історико-культурний центр українства та туризму, а тим більше,
фінансування і популяризація у нашому краї древніх артефактів, є
проблематичними, і можливо, скоріше всього,
безнадійними.
Фото-1 Хрест на городищі у селі Литовеж
Фото-2 Стелла,
там же
Фото-3 Дот
з 1940 року, біля городища
Фото-4
річка Західний Буг у районі городища
Фото-5 Свіжі розкопки «чорних археологів»
Фото-6 Те ж
Фото-7 Древні вали міста русів
Фото-8 Княжий
став у селі Будятичах
Фото-9 У
цьому місці стояв терем мами князя Володимира, Малуші
Фото-10 Добриня Нікітич (з картини художника
Васнєцова)
Фото-11 Староримські
срібні монети (аверс)
Фото-12 Те
ж (реверс)
21.11.2012 р.
Анатолій Бідзюра, журналіст
Нововолинськ-Будятичі-Русовичі-Низкиничі-Литовеж-Дорогиничі
|
