|
У
нас, ситуація зі дотриманням етнічних прав різних народів, дуже нагадує історію Південно-Африканської
республіки. В ПАР здійснювався апартеїд по відношенню до
автохтонного (корінного) населення, чисельність якого становила до 79%. Тобто,
етнічна меншість (білі африканери) керувала всіми владними інститутами і нав’язувала
населенню держави політику сегрегації. Можливо, історичні мандрівки у недалеке
минуле ПАР і дадуть нам ключ до вирішення наших українських проблем…
За Всеукраїнським переписом населення 2001 року
кількість українців, що приживають у нашій державі становить 78%. Ми є
автохтонним народом, тобто тими людьми, що живуть на цій землі із давніх-давен.
Найбільша етнічна меншина у нас – росіяни, чисельність яких становить 17%
(кількість білих у Південно-Африканській республіці у часи апартеїду становила
18%). Етнічною мовою українців є українська мова. Поняття «етнічна мова» слід
відрізняти від «рідна мова». Тому, що людина може жити у Росії, і вважати своєю
рідною мовою російську, але ідентифікувати себе зі українським етносом. У
такому разі її етнічна мова – українська, мова її етносу.
Етнічна дискримінація – це утиски та гноблення,
які здійснює панівний етнос, щодо не панівного, або певної кількості таких
етносів. Давайте зробимо спробу розібратися, а хто ж у нас може бути панівним
етносом, тобто, кому належить реальна влада в Україні. Цілком очевидно, що
найвпливовіша партія зараз – «Партія регіонів». Їй належить посада Президента,
коаліційна більшість у парламенті, контроль над органами місцевого
самоврядування у практично, всіх областях. «Партія регіонів» йшла на вибори
висловлюючи інтереси російської етнічної групи: введення другої державної мови,
заперечення вступу до Північно-атлантичного альянсу, максимальне зближення із
великим північним сусідом тощо. Завдяки популістичній риториці, обіцянкам
«покращення життя вже сьогодні» та боротьби зі злиднями, можливо, підкупу
проросійській партії вдалося заручитися підтримкою частини найбідніших
українців, що привело її на владний олімп. Таким чином, російський етнос можна
вважати панівним в Україні, адже його політична сила (і вже не вперше) стала до
«керма держави». І, відповідно, можна вести мову про присутність чи
відсутність етнічної дискримінації із боку росіян по відношенню до інших
етнічних груп, що живуть в Україні. Задля визначення рівня дискримінації
застосуємо міжнародну «Шкалу Олпорта», котра вимірює ступені упередженості у
суспільствах щодо титульних народів та етнічних груп. Показники за цією «Шкалою»
можуть набувати значень від 1 до 5.
Рівень І.
Антилокуція
Коли представники панівної групи
вільно жартують щодо дискримінованих груп. Жарти ці будуються на негативних
стереотипах та образах, пов’язаних зі
дискримінованою групою. Панівна група, зазвичай, сприймає це, як невинну розвагу, що не наносить
шкоди дискримінованій. Антилокуція, як
така, дійсно може не заподіювати шкоду, але вона відкриває шляхи до жорстокіших
проявів упередженості. В Україні вона,
по відношенню до українців, широко застосовується у нібито, національних
ТБ-каналах та деяких інших ЗМІ.
Прикладами цього можуть слугувати трансляції
виступів Вєрки Сердюки, «95 Кварталу», артистів-гумористів Данильця, братів
Пономаренків та багатьох інших.
Рівень ІІ. Уникнення
Люди зі панівної групи активно
уникають людей із дискримінованої. Без наміру заподіяти шкоду, вони її проте,
заподіюють – через ізоляцію.
Рівень ІІІ. Дискримінація
Людей зі дискримінованої групи
піддають дискримінації, не надаючи ім можливостей та послуг. Таким чином,
втілюючи упередженість в дії. Поведінка представників панівної групи ставить за
мету нашкодити дискримінованій групі, заважаючи її представникам досягати
поставленої мети – у кар’єрному зростанні, здобутті освіти, влаштуванні на
державну службу чи більш високооплачувану роботу та інше. Панівна група активно
намагається завдати шкоди дискримінованій групі. І хоча сьогодні, фактично,
українці мають абсолютну перевагу у кількості, але вони не займають панівного
становища у суспільстві (по аналогії зі темношкірим населенням ПАР часів
апартеїду). Конфлікти на виборчих дільницях, неможливість отримати освіту
українською мовою у ряді регіонів, негласна заборона вшановувати своїх
національних героїв, небажання міністрів уряду України та низки високих
посадових осіб розмовляти державною мовою, публічні негативні вислови міністра
освіти Д.Табачника щодо мешканців Західної України, прийняття Верховною радою
«Закону про засади державної мовної пролітики», іноземні військові бази на
території нашої держави, небажання
визнати УПА воюючою стороною проти фашизму у 2-й Світовій війні, перекручування
історії України… - яскраві приклади дискримінації.
Рівень IV. Фізичний
напад
Представники панівної групи
псують речі, що належать людям зі дискримінованої групи, палять їхню власність
і поодинці або гуртом нападають на них, щоб побити. Людям зі дискримінованої
групи завдається фізична шкода. Прикладами можуть слугувати лінчування негрів
та єврейські погроми у Європі. А у нас в Україні – побиття демонстрантів,
сутички у Криму зі кримсько-татарським населенням, напади на мирні наметові
містечка у різних містах, захоплення земельних ділянок, організацій та об’єктів
при допомозі працівників правоохоронних органів, напади невідомих молодиків на
виборців, на дільницях, небажання розслідувати злочини скоєні членами панівної
групи тощо.
До непрямих фізичних нападів можна віднести
рішення українських судів про призначення примусових психіатричних експертиз
представникам дискримінованих груп, без жодних на те підстав, або за надуманими
причинами. Відписки від центральних владних посадових осіб, прокурорів всіх
рівнів, керівників органів місцевого самоврядування, міліції та СБУ. У яких
представники влади різних рівнів для захисту членів панівної групи ігнорують
законодавство та Конституцію України. Покривання злочинів панівного прошарку
населення, під час яких завдається матеріальна та фізична шкода дискримінованим
особам, а часами і замахи на вбивства. Нічим не обгрунтована заборона судами
проведення мирних, дозволених Конституцією України та законодавством мирних
акцій протесту, зборів та мітингів громадян із подачі представників панівної
групи.
Недопущення до керівних посад на підприємствах, у
комунальних організаціях, професійних спілках, освітніх закладах, державних
установах, владних інститутах тощо представників пригноблених груп етнічної
більшості.
Розділ V. Знищення
Панівна група прагне фізично
знищити дискриміновану групу. Вона робить спробу вбити всіх представників такої
групи. Приклади: індіанські війни у США спрямовані на ліквідацію корінних
народів Північної Америки, голокост єврейського населення під час 2-ї Світової
війни, різанина вірменів у Туреччині, голодомори 1921-1933-1946 рр. в Україні,
репресії населення України у складі СРСР. Засудження за політичні переконання та
іншодумство громадян у наші часи, що сприймається міжнародною спільнотою, як
з’явлення політичних в’язнів і відступ від демократіїї до тоталітаризму.
Популяризація спиртних напоїв, пива і тютюнових виробів із допомогою реклами,
їхня низька ціна та доступність для підростаючого покоління. І як наслідок –
бездуховність, поширення СНІДу, падіння суспільної моралі, безробіття,
алкоголізм, втрата здоров’я та інтелекту нації, висока смертність автохонного
населення. Дешеві наркотики,
вседозволеність, відсутність чи
недостатнє патріотичне виховання у школах, бездуховність, аморальність,
знищення культу сім’ї, «мажорствування» синків багатіїв, еміграція та інше вже
привели до катастрофічних результатів, і як наслідок, величезного щорічного (до
300 000) скорочення чисельності корінного населення України, яке без
перебільшення, можна прирівняти до геноциду.
Як бачите, у південних і (частково) східних
областях та у Криму упередженість по відношенню до українців перебуває на
загрозливому четвертому рівні, а у загальному, по Україні - на третьому
(державна політика). Найбільша проблема полягає у тому, що наявність
дискримінації не визнана. Тому, головним завданням для українців, поки-що, має
стати визнання дискримінації
українського етносу в Україні. Всі
активні громадяни, що працюють у інформаційній сфері, саме на це повинні
спрямовувати свої зусилля – в Україні утискується автохонне населення,
обмежуються його права тощо. У Південно-Африканській республіці чорношкірим
вдалося привернути до себе увагу
міжнародної спільноти, наслідком чого стало накладення на ПАР економічних
санкцій. Влада білої меншості була поставлена перед вибором: рівноправність або
фінансовий крах. В результаті, африканери поступились панівним становищем
чорношкірій більшості. Якщо українці виграють інформаційну війну, то проросійська
влада в Україні теж буде змушена піти на поступки. Тоді, перед всіма нами, відкриються непогані перспективи для
розвитку у всіх напрямках.
Апартеїд (afrikaans) – розмежоване проживання
корінного і некорінного населення.
(УРЕС. Київ. 1988 р. Головна редакція УРЕ) Сегрегація
(лат.) – тип расової дискримінації. Розділення «кольорового» і «білого»
населення. Там же.
09. 11.2012 р. STANISLOVE Maidan.org.ua
За матеріалами газети «Слово оріїв» від 11.11.2010 р.
Анатолій
Бідзюра, журналіст. м.Нововолинськ, Волинь, Україна
|
