А куди ви пане розігнались? – запитав мене один з п’яти  здоровенних міліціянтів, що несли караульну службу перед дверима Нововолинської міськради. На сесію народних депутатів – відповідаю, щоб бува, чого не пропустити геніального, що міський голова ректи буде. Не вольно – кажуть, - не велено нікого пропускати. Довелося пояснити, що я журналіст, і маю право заходити, не те що на сесію, а у будь-які кабінети до начальства. Не повірили. Довелося дістати посвідчення, витяг зі «Закону України про пресу» та прочитати 8 пунктів прав журналіста, ст. 26, у присутності покликаних свідків. «Проходь, але, щоб ні-ні!» - зателефонувавши кудись, сказали. На третьому поверсі три міліціонери вдовольнившись посвідченням журналіста, пропустили до зали. Після 40-градусної спеки, схожа не пенал зала засідань, де здійснювалась сесія, зустріла кондиціонованою прохолодою.

Нагадаю, що 05 червня 2012 р., окрім інших питань депутати мали прийняти рішення про звернення до голови Верховної ради та Президента України щодо дискримінації української мови. І яке було, до мого приходу, прийняте більшістю голосів. № рішення 18\19 (фотокопію додаю). 

Має підписати рішення міський голова Віктор Сапожніков, хоча я, якби це залежало від мене, не дозволив би йому цього зробити. Чому?  По одній простій причині: міський голова і фракція «Партії регіонів» голосували «проти»!  Брешу, кажете, вони «утримались»?  Ні не брешу. Зважаючи на важливість поставленого перед депутатами питання, мер проголосував «проти» державної мови. «Проти» ст. 10 Конституції України, а враховуючи «що я ніколи не стану під бандерівський прапор», то і проти незалежності Держави Україна та членів міської громади, яка складається на 80% із етнічних українців.

Я не один раз пропонував йому добровільну відставку, але тепер, після того, що зісвинячив український міський голова найзахідноукраїнськішого міста шахтарів у свою четверту каденцію довіри української територіальної громади, добровільно підтримавши статус чужої для нас мови…  Ну, знаєте!  Вікторе Борисовичу, вам потрібно пакувати валізи і збиратись додому.  Я не знаю де ваша домівка, і знати не хочу. Можливо, у Сніжному, може на Кіпрі чи на Кайманових островах, Ізраїлі, у Ранчо-Кордова, Цитрус-Хайтс, Сакраменто… Я не бажаю знати адреси вашої батьківщини. Схоже, у вас їх багато. Знаю, точно, одне – ви не потрібні ніде і нікому!  Навіть ув’язненій Юлії Тимошенко, яка підтримала вас перед місцевими виборами, не звернувши уваги на мої слова правди сказані їй тоді, щодо вашого характеру та ділових якостей. Підтвердженням яких є ваші повсякденні «досягнення» та сьогоднішнє голосування.  Ви і «Партію регіонів» зрадите, як «кинули» «Батьківщину», при першому ж послабленні її позицій. Якщо вона буде настільки нерозумною…

Запам’ятались слова В.Сапожнікова сказані голові фракції МО ВО «Свобода» О.Гольчуку: «Я не можу нормально спілкуватись із організаторами сьогоднішньої «ганьби» мені, яку гукали пікетувальники перед міськрадою». Ви ніколи цього не могли. Навіть, якби дуже хотіли, корона, яка зветься «манія величі», із чола  злетіла. А внизу гукали слова ганьби меру, міським депутатам, чиновникам міськради, «ПР» - і не було у них неправди.

05.07.2012 р.

                   А.Бідзюра, голова ГО «Україна+Польща», Нововолинськ, Україна