6 квітня 2012 року апеляційний суд Волинської області поставив крапку в справі молодих  українців Ганни Воробей, Ігоря Зеленяка та Валерія Репецького.

Суд підтвердив виправдальний вирок Рожищанського суду  по справі Ігоря Зеленяка та Валерія Репецького і визнав, що вони не винні, а Г. Воробей  піддавалася тортурам та катуванню, під впливом чого і оговорила себе,    Ігоря Зеленяка та Валерія Репецького під час слідства.

  Ця справа почалася в далекому 2006 році, коли працівники Луцького МВ УМВС незаконно затримали  Г. Воробей ,  якій  тільки  но виповнилося 18 років.  ЇЇ три дня утримували  в одному із кабінетів відділу  прикутою до батареї та вибивали з неї покази про те, що вона  ще з трьома  особами скоїли розбій з пограбуванням та проникненням в житло «потерпілої». Так, як  били молоду українку українські міліціонери, мабуть фашисти не били наших жінок в роки минулої війни.

Батько Ганни Воробей  – паралізований інвалід армії. Мати сім’ю покинула. Ганна виховувалася в школі – інтернаті. В ці дні її батько  писав прокурору області А.Гілю  заяву, що його доньку намагаються відправити до тюрми, бо він не захотів віддати міліціонеру Юрію їхню квартиру.

 Перший слідчий по справі Ганни - майор міліції  І. Петришина  провівши перші слідчі дії  та переконавшись, що тут не все чисто, записала в протоколі допиту скаргу затриманої, що її б’ють і доповіла про свої переконання керівництву слідчого управління та прокурору міста  О. Решетнику.

Після цього її було відсторонено від  розслідування цієї справи, а саму справу  начальник слідчого управління УМВС у  Волинській області  п.Бистрицький передав слідчому  В. Шипу, який на той час вже перебував під слідством за скоєний кримінальний злочин. Після закінчення слідства та осудження Г. Воробей він був сам засуджений, потім підвищений в званні до майора та звільнений за власним бажанням з МВС.

 Прокурор області А.Гіль своїх службових обов’язків не виконав, перевірку заяви інваліда армії належним чином не провів  і  фактично дав можливість грубо  фальшувати кримінальну справу, яка була побудована тільки на одних показах  «артистки - потерпілої», її знайомого, та відсутності будь яких доказів злочину. Експертиза  не підтвердила злому або несанкціонованого відкриття замка квартири потерпілої,  де по версії слідства відбувся «розбій», не знайдено викрадених речей, не виявлено слідів, відбитків пальців. Сама «потерпіла» постійно міняла покази. Шантажом,   погрозами та побиттям  офіцери міліції примушували і  Г. Воробей  впізнавати нових «співучасників», бо зупинилися тільки на 3 парі хлопців: Ігорю Зеленяку та Валерію Репецькому , які  фактично і  не підходили під осіб описаних «потерпілою». А ще одна співучасниця – донька відставного старшого офіцера МВС та  жінки-адвоката,   яку намагалися втягнути в справу,  мала незаперечне алібі про свою непричетність до злочину. Задумана версія про 4 особи розвалилася і справа протягувалася в судах з одною «не встановленою особою».

Обманом, погрозами, шантажем  Г. Воробей примусили відмовитися від захисника. Судив її заступник голови Луцького міськрайонного суду М. Квятковський. Він  перед цим судив банду циган, яка під патронатом працівника прокуратури, забирала у лучан житло і під час того суду йому стало відомо  про те, що потерпілий по  справі Ю.Попов втік  з банди циган, де його утримували і прийшов в міський відділ УМВС  за захистом, а на ранок  офіцери міліції Березнюк та Яремчук  з прибувшими  в міліцію бандитами, відвезли його в банду. Цей випадок описував журналіст газети «Волинь»  О.Нагорний в статті «Полювання за квартирами».  Суддя знав, що робилося в той час в міському відділі УМВС і разом з тим  погодився, щоб перед його «честю » змагалася 18 літня, малоосвічена, катована та обманута  молода українка без адвоката  з ситим,  з дипломом вищої освіти прокурором, який представляв інтереси нашої з вами держави???

      Дослідивши докази, яких не було в справі, прочитавши протоколи, в яких описувалося, що потерпілу б’ють, а брехня лізла з них, як вода ллється з дірявого сита,  послухавши голос  своєї «совісті - честі»,  та оцінивши свої переконання суддя призначив молодій українці 5 років позбавлення волі.

       Апеляційний та Верховний суд України з таким вироком погодилися, бо  судді  Верховної судової влади нашої багатостраждальної України з матеріалів справи угледіли, що Г. Воробей під час судового процесу «активно захищалася»? Вони і не усвідомили, що Г. Воробей ні разу не читала Конституцію України і не чула в своєму житті   про процесуально – кримінальний  та кримінальні кодекси, відповідно до яких її судили.

        Рішення судів по Г. Воробей розв’язало руки фальсифікаторам справи. Вони ще з більшим напором стали тягнути до тюрми оговорених під тортурами  засудженою  Г. Воробей    І. Зеленяка та В. Репецького.  Луцький міськрайонний Суд ухвалив тримати їх за гратами. Були пропозиції батькам викупити своїх дітей, про що писала журналіст газети «Віче» О. Мороз в статті «Скільки треба заплатити, щоб за гратами не сидіти?». Прокуратура і  УМВС на статтю не відреагували і відповіді не надали. Йшов психологічний та фізичний тиск на затриманих.

       Двічі  судді Луцького міськрайонного  суду В. Барчук ,  а пізніше О.Клок  розглядали справу І.Зеленяка  та  В. Репецького  і виносили їм по сім років позбавлення волі. На переконання громадського правозахисного активу, який постійно  вів громадський контроль за цією справою,  причиною сліпоти суддів було те, що сам прокурор міста

О. Решетник приводив  «артистку - потерпілу»  до голови суду В. Остапука , який в розмові з мамою  І.Зеленяка визнав, що з тієї зустрічі він виніс переконання, що потерпіла говорить не правду. Однак  ми бачимо, що  його близькі стосунки з прокурором міста , ну ніяким чином не вплинули на рішення  «незалежних»  суддів і тому вони керуючись «своїми переконаннями» призначали молодим українцям аж по 7 років позбавлення волі. При наших «незалежних суддях» похід прокурора міста до голови суду з  «потерпілою»  був не зрозумілим і виключно мабуть з «особистої поваги» прокурора до  «особи потерпілої».

       Батьки хлопців зверталися до всіх посадових осіб держави   Президента В.Ющенко, прем’єра Ю.Тимошенко,  уповноваженого Верховної Ради України з прав людини Н. Карпачової ,  Генерального прокурора  України,                    до депутатів Верховної Ради України від Волині, до центральних ЗМІ, але допомоги реальної , окрім відписок, вони не отримали. З кінця 2007 року до справи підключилися активно правозахисники, громадський актив. Справа була взята  на громадський контроль. Підключилися депутати Луцької міської ради, депутатська комісія з прав людини та законності. Знову пішли звернення, листи,  заяви. Проводилося постійне інформування засобів масової інформації. Питання піднімалося на сесіях міської ради, яка підтримувала проекти рішень по цій справі. Були особисті мої звернення депутата міської ради до Народних депутатів -  голови комітету Верховної Ради України з прав людини О. Зарубінського , який розписався в своїй неспроможності, голови комітетів  В. Швеця та А. Гриценко , заступника голови комітету п. Стретовича . Я, як депутат міської ради,  з цього питання мав зустріч з Генеральним прокурором України  О. Медведько.

       В свою чергу з органів прокуратури  та міліції намагалися здійснити тиск на захисників невинних людей. Від Г. Воробей  вимагали дати покази на її адвоката, який пізніше вступив в справу, бо розуміли, що навіть не юрист, а досвідчений правозахисник в фальшованій справі знайде десятки прикладів грубої та цинічної брехні : протоколи складені за дві неділі до злочину та інші. На мене, як депутата міської ради,  намагалися завести кримінальну справу за втручання в розслідування та тиск на потерпілу.

     Апеляційний суд області вник в справу і  намагався поправити суд першої інстанції в підходах до вирішення долі молодих громадян держави. Він  повірив молодим людям  і через півтора року перебування в СІЗО,  випустив їх на волю.

        Але прокуратура міста та  області   не могли  змиритися з тим, що справа почала розвалюватися, бо всі вже побачили те, що вона «замішана на воді».  Тоді ж  під час інтерв’ю журналісту газети  «Відомості» В. Сидько «Якщо суд виправдає обвинувачених – на лаву підсудних сяде потерпіла за наклеп » опублікованому в №48 від листопада 2008 року, прокурор міста О. Решетник  заявив , що рішення апеляційного суду по справі «несправедливе і незаконне». За одну таку заяву громада мала б відправити прокурора у відставку. А голова міськрайонного  суду  В. Остапук в цьому інтерв’ю виразив свю позицію, що  «потерпіла – не наркоманка , не алкоголічка, при здоровому глузді,  скромна дівчина, працює в медичній установі», то як буцімто не повинна брехати. А те, що вона періодично міняла покази, впізнала людей, які не відповідали первинним її показам, вводила в оману слідство, то цього головний суддя міста не бачив та не чув. І категорично в кінці інтерв’ю заявив «не заперечую: «безпредели» бувають в правоохоронній системі, але не в даному випадку». Такий дует Головних сторожів прав людини в нашому місті мабуть насторожив апеляційний суд, бо він фактично підтверджував, що ніхто в справі розбиратися не буде, а доля молодих хлопців уже вирішена – 7 років тюрми за те, чого не робили. І тому апеляційний суд нашої області прийняв  мудре рішення – передати справу до Рожищанського  суду досвідченому судді  Панасюк .

           Суддею Панасюк по новому було проведено  все слідство ьпо справі. З колонії визивали Г. Воробей, допитувалися свідки, експерти та всі причетні до справи. Суддя,  вказавши на протиріччя, розбіжності та неточності в справі, направляв справу на дорозслідування в Луцьку міську прокуратуру. Справа перевірялася комісією Генеральної прокуратури України, але ніхто не давав  оцінки грубій фальсифікації, ніхто не мав сміливості  прийняти відповідальне та законне рішення  . Ми відчували , що Генеральна прокуратура дуже благосклонно відноситься до керівника Волинської прокуратури А. Гіля , який за цей час став генералом та за «особистий внесок» отримав від Президента Ющенко звання Заслуженого юриста України. А потім ми отримали інформацію, що ангелом - покровителем п. Гіля  був наш земляк та заступник голови Верховної ради України А.Мартинюк.

      В своєму інтерв’ю газеті «Волинь» 7 квітня 2009 р. «Чи є підстави правозахисників пікетувати прокуратуру області?» генерал прокуратури п.Гіль  заявив свою позицію, щодо цієї справи. Обвинувачував правозахисників М. Нікітюка та С. Василюка  в тому, що «вони вимагають прийняти незаконне рішення про закриття кримінальної справи» . Потім суд встановив, що це була недостовірна інформація подана прокурором області . Обманював читачів, що  З. та  Р. переховувалися від слідства, називав їх злочинцями, апелював до того, що перевірка справи Генеральною прокуратурою не виявила порушень, що слідством здобуті докази причетності їх до злочину. Називав рішення апеляційного суду необґрунтованим. Апелював до читачів що знає «з якою метою здійснює захист злочинців» депутат міської ради М. Нікітюк . Обвинувачував нас в намаганні  тиснути  на слідство і для цього  «  як заявляє Нікітюк  пів міста підняти».

 Як нам стало відомо,  прокуратурою чинився  тиск на членів сімей  суддів апеляційного суду. До честі  судової влади Волині ми сьогодні бачимо, що в принципових питаннях на компроміси з фальсифікаторами кримінальної справи  вона не пішла .

         Представники громадкості міста як могли  підтримували Г.Воробей в колонії . Збирали їй посилки, надавали допомогу батькові. За клопотанням громадських організацій вона була достроково на 1 рік звільнена з  місця відбування покарання за нескоєний злочин.

 Винесені судові рішення Рожищанського  суду та Волинського апеляційного суду , які виправдали чесні імена молодих українців – законопослушних громадян  Ігоря Зеленяка та Валерія Репецького,  дають підстави для перегляду справи Ганни Воробей , яка не зломилася,  а мужньо боролася з несправедливістю, допомогла суду і слідству встановити істину та відстояти Право людини на свободу та вільне життя.

 Уроки:

1.                                   органи місцевого самоврядування  не контролювали і не конролють  належним чином роботу міліції.

2.                                   суддя   С. Квятковський міг попередити цю справу, якби він , під час розгляду справи, циган виніс окрему ухвалу стосовно того, що відбувалося тоді в  2006 році в Луцькому міському відділі УМВС.

3.                                   суддя С. Квятковський  мав би поважати свою честь судді і посилаючись на практику Міжнародного суду повинен був зобов’язати прокуратуру та слідство надати Г.Воробей адвоката. Бо це не її право, а імідж  Європейської правової держави.

4.                                   голова  Луцького міськрайонного суду  В.Остапук підозрюється в тиску на суддів  Барчука та Клока  з метою винесення неправосудних рішень. Не забезпечує виконання суддями Луцького міськрайонного суду  рішень Пленуму ,,,,

5.                                   прокуратура наповнена некваліфікованими кадрами з викривленою правовою свідомістью, відсутністью  особистої відповідальності за порушення основних прав та свобод громадян України, особистою недоброчесністью, що є грунтом корупції (згідно Національної  антикорупційної стратегії), Потребує дієвого цивільного демократичного контролю.

6.                                   ЗМІ  дуже необережно відпосяться  до Прав, Гідності, Честі  та Свобод  громадян  України.  Погоня за сенсацією та бажання лизнути ляшку господарів  життя  окремих журналістів    затуманює  їм  розум .

            Голова Молодіжного об’єднання «Волинська правозахисна група»

                                       Микола Нікітюк

                                       м. Луцьк