|
Повідомлення про звіт нововолинського
міського голови, у газеті «Наше місто», запросто можна було не помітити, що
зрештою і сталось. Судіть самі: газета вийшла у четвер 22 березня 2012 р., до
більшості читачів дійшла ввечері, а звітування було призначене на 15-ту годину,
23 березня. Все як завжди. «Хто хотів – прийшов», скажете ви. І це згодиться. Бо,
якщо вважати так, то у залі сиділа крихітна меншість від загального числа
виборців, а це приблизно, 42000 громадян. Вони на звіт, про роботу «улюбленого,
всенародно обраного мера», не прийшли. Порівняльну картинку у відсотках,
розрахунку кількості тих, що не прийшли і прийшли, надавати не буду: вона вас
просто шокує. Скажу тільки, що на тлі жахливих спустошень промислового потенціалу
Нововолинська і у форматі духовної руїни у душах його мешканців, що сталися зо
останні 15 років, цього варто було і очікувати.
Ще чеберяючи до міськради, ми зауважили зо 50
шикарних авто, на яких з’їхався послухати звіт «свого»
голови, місцевий бомонд. Сесійна зала,
яка майже не використовується за прямим своїм призначенням, була заповнена
вщерть. Комунальне начальство, елітарні лікарі, державні службовці місцевого
самоврядування і правоохоронних органів, журналісти «ручних» ЗМІ, голови
прикормлених політичних партійок і громадських організацій, керівники освіти…,
зібрались тут у робочий час. Одним словом,
представників «голодранців», як називає опозиціонерів до міського
владного режиму один із заступників міського голови, щось не видно було. (див.
фото)
Воно і не дивно, бідняків так
просто, туди не впускають: муніципальний поліцай у фойє зупинив мого товариша і
вимагав документи. Що тут скажеш? Уявляєте, на звіт обраного громадою очільника
міста не пускали її члена! Щасливці сиділи у велетенській залі і затамувавши
подих, слухали про численні «перемоги» нанішньої міської владної команди на
ниві добробуту, досягнень у надходженнях до місцевого бюджету, успішної
боротьби із корупцією, кризою, у розвитку української культури і мови… А в цей
час, перед зачиненими для них дверима,
два етнічні українці сперечались із охоронцем міського голови, який не пускав
їх до зали. І що саме цікаве: міські чиновники живуть за рахунок членів
територіальної громади, ніби паразити, окрім «вибитих» із людей податків на
прибуток, до міської каси нічого не приносять, матеріальних цінностей не
створюють, бізнесом займатися – закон не велить, «переймають» досвід у
численних закордонних відрядженнях і поїздках, користуються пільгами і
матеріальними виплатами, не розуміючи, що все це за один день може, раптом, для
них скінчитися. «Наймити громади», умовно кажучи, і є тією самою «бидлоелітою»,
яка ось вже років зо 15, нищить все живе, починаючи із промислових підприємств
і закінчуючи духовністю та культурою корінного етносу, що із сивої давнини живе
на своїх прадідівських територіях. Таким чином успішно наповнюючи власні
гаманці за рахунок здоров’я, та і що там заваульовувати всім відоме (!) –
життів українців.
На високій трибуні, доступний, як майонез, міцний
ще, як черепиця і такий «демократичний і прозорий» на публіці, «відзвітовувався»
міський голова Віктор Сапожніков. Хіба ми не знаємо про регулярні корупційні
скандали у стінах міськради, рабів на міському сміттєзвалищі, придбаних за
рахунок громади дорогих авт, «відкатів» від закупівлі продуктів, безоплатно (чи
за безцінь) приватизованої міської
комунальної власності і землі, що потрапляє у приватне володіння родичам,
своякам та друзям?
Або про, імовірні, «царські» будівництва, що ведуться
у різних районах міста на підставних осіб? Про це, ані слова!
Я маю письмові запевнення від міської організації,
владарюючої нині, «Партії Регіонів», що мовляв, вона (організація) все тримає
під своїм контролем. Дозвольте не повірити, пане Андрію Самков. І як
підтвердження навести приклади із знищенням радіоорганізації «ПП Кабельне
телебачення «Львівська жінка», замахом на вбивство її власника Ігоря Желізка,
котрий дивом вижив, і як наслідок фактичної ліквідації української по духу,
рупора громади міста - газети «Нововолинськ», яка надавала слово всім: від
націоналістів, до комуністів. Обладнання «ПП КТ «ЛЖ» було викрадене, майно вивезене, працівники
викинуті за ворота, її фінансовою потугою скористались конкуренти. Близькі до
нововолинської лжееліти особи і родичі. І ніхто, із «контролюючих і
перебуваючих на варті» української громади міста, не ініціював скликання
позачергової сесії, щоб дати оцінку, фактично, рейдерському захопленню цих
мас-медійних підрозділів. Мовчать вони і зараз. Бо, практично, є зрощеними із
колишньою владною партією у місті Нововолинську. Одностайні, відпрацьовані на
днях депутата голосування на сесіях міськради, по майже всіх питаннях – тому свідоцтва.
Я був свідком такого голосування, коли депутати ліквідовували Дитячо-юнацький
центр. Відгороджені від виборців шеренгами міліціонерів під особистим
керівництвом її шефа, полковника М.Дубія, що було явним перевищенням службових
повноважень останнього та порушенням моїх і ваших, шановна громадо,
конституційних прав і свобод. Таке не рідкість у нас. Згадайте, хоча б
пікетування підприємцями сесії міськради, направленого проти гуртового ринку і
продажі 8-ми гектарної ділянки землі для цієї мети, невідомій особі. Члени
міського осередку «ПР», і його фракція у міській раді, виконують роль пасивних
спостерігачів, ні у що не втручаючись, на радість помаранчевій команді міського
голови. Хто контролює її діяльність, у який спосіб, куди розподіляються грошові
потоки у місті, яким чином? Питання залишаються без відповідей. Не бажають ними
займатися і у міській прокуратурі.
У міському суді ідуть засідання. Як і у 2005-му,
родичі і друзі показують, хто у місті господар. Фігурує у них і львівський
телеканал «ZIK», журналісти котрого, у 2,5-годинній передачі «Хто тут живе?,
насмілились показати правду про статки публічної
особи, її друзів і родичів. Згідно
останньої постанови Європейського суду, у ситуації, коли посадовець відчужує
громадське майно на їхню користь, і
таким чином, прямо впливає на кожного члена міської общини, це вважається посадовим
злочином, самі вони (свояки і приятелі) публічно засуджуються. А сам посадовець
змушений, в обов’язковому порядку, подавати у
відставку.
Кожен повинен, згідно Законів України, виконувати
свою справу: лікар – лікувати, держслужбовець – служити людям, а не міському
голові, прокурор і міліціонер – захищати не грошові мішки, а громадян,
журналіст – не продаватись і писати правду, бо він добровільно обрав свою
професію. Все, що поза цим – від диявола.
26.03.2012 р.
Анатолій Бідзюра, голова громадської організації
«Україна+Польща»
Нововолинськ, Волинь, Україна
|
