28 квітня 2012 р. Субота. Спекотний день. Городники, а це переважно жінки, як мурахи, спішать перед неділею посадити на своїх 2-х сотках біля телевежі картоплю. Особливо спішать ті, хто зайняв ще дві сотки сусіда, який відійшов у інший ґ, кращий, світ, або не може обробляти свої сотки за станом здоровя.
      Але раптом  серед всього цього виснажливого ритму піднімається пенсіонерка,  бухгалтер по професії і по характеру, спирається на лопату, і запитує присутніх: 
- Людоньки! А хто з вас читав у минулому номері "Нашого міста"  декларації наших міських посадовців? 
      Признаюсь, я не читав, зайнятий городніми справами, але відклав для майбутнього читання. А жінка-бухгалтер продовжує: 
 - Загальний дохід нашого міського голови - 185 тис. грн. Далі в декларації перечисляється земельні ділянки у Шацькому, Іваничівському районах, у Нововолинську, метраж квартир, садового і дачного будиночків, гаражів, машина Super Шкода. 
      Інша жінка, теж мабуть, пенсіонерка, вигукує: 
 - Дохід у 185 тис. ?! Так цеж у 20 разів більше як у мене.
      Ще одна жінка, яка теж прочитала ці "декларації", звернула увагу, що доходи в інших міських посадовців теж високі. А ще вона звернула увагу на те, що міський голова орендує частину житлового будинку в Нововолинську розміром 80 кв.м. і що вона дивилась у минулому році телепередачу зі Львова "Хто тут живе?", присвячену міському голві В. Б. Сапожнікову, і тому вона сумнівається в тому, що це оренда.
     Далі розмова "перекочувала" до доходів самих "верхніх" посадовців у державі - коли свого нічого рахувати, давай порахуємо статки у тих, у кого вони захмарні. 
     Я ж копирсався у своїй памяті, щоб пригадати, що хтось з українських письменників у минулому талановито описав подібну сцену. І пригадав - це новела Степана Васильченка "Мужицька арихметика", в якій гурт безземельних селян, прочитавши задачку із підручника по арифметиці, взявся підраховувати, скільки ж землі має невідомий для них пан, а потім взялися підраховувати і "ділити" землю і статки конкретного пана-сусіда.
     Але повернемся до наших днів. Я не стримався, щоб не сказати, що кожний народ має ту владу , яку заслуговує,  і звідки ж пішла така разюча соціальна несправедливість. Один з попередніх Кабмінів прийняв Постанову, яка "в рази" збільшувала зарплату працівників Кабміну. Постанова пройшла через парламент, набрала чинності Закону і це автоматично розповсюдилось на нардепів, прокурорів, суддів і всіх інших чиновників. В результаті - "маємо те, що маємо". А кудись ж ділось те, що "не маємо"? А воно перекочувало до тих, , "що мають".
    
    Василь Стефаник