А куди це ви пане зібрались? – затулив міськрадівські двері здоровезний поліцаюга з погонами поручника Голіцина на плечах, ніжно помахуючи перед моїм носом спецзасобами – гумовою довбнею та кайданками.

- Д-д-до пана Ратушного, н-на здибанку, по понеділках запляновану, себто прийом. Ниньки він голодних і пригноблених шкодуючи, у рамках блягодійности, приймає.

- А ти зареєструвався у місцевому відділку муніципальної поліції? Ну там вхідний нумер, вихідний, картка персонального прийому, заява в 4-х, автобіографія в 7-ми екземплярах, чи в арміях іноземних не воював, не притягувався, не сидів, валютою не торгував, дебет-кредит і т.д. Ні?  Можеш бути вільним, чудь перелітна!

-Н-не маєте п-права, квилю жалібно. Й-я на вас в газету, П-президенту – добиваюся свого.

-Ах ти свинота неотесана! Пикою, в акурат на Юзефа Обсервишина, що персоною «нон-грата», та Інтерполом в розшук оголошений, схожий. Та й тріснув мене довбнею в писок, падло.

 - Дзісь, муніципалами, в Ратуші викрита антинародна група, що на самого пана Ратушного, замах готувала. Семеро їх було, вели підривну роботу в Бургомістраті, жеби його нагрудного цепа і крісла мерського позбавити. І сказавши таке, вибив мене копняком в двері, аж до світлової бульки, що на постаменті вождя, як кулю в лузу в ГРК  «SIS», на кубку міського голови.

Хлипаючи і накульгуючи на ліву ногу, мацаючи обдертого писка, подався до супермаркету «НАШС КРАЙС» купити тюльки і хліба. «Не пий червленого вин-а-а…» - хрипів там музон. …В неосвітленому, просякнутому запахами котячих весіль, коридорі бараку, мене перестріли троє муніципалів з крісами наперевіс, пирснули в око «черемухою» та й повезли до криміналу. Там, просвітивши черево рентгеном, виявили в ньому кавалок мила «Суничне» в обгортці.   «Ти з*їв мило, сволото, з метою заволодіти ним, викравши в супермаркеті та винісши в своєму організьмі?» - грізно визвірився голова «трійки». Оголошую вирок: «Щоби повернути предмета приватної власности, волимо розчленувати гр. Ю.Обсервишина, в забійному цеху «Підсобного» на шахті 3, а вилучене з його пуза мило, в к-сті 1 шт., ціною 0,50 коп., виробництва Вінницької миловарні, повернути власнику для реалізації.» - прокаркав.

-Я н-не їв м-мила! – кричу , несамовито пручаючись. – Я не їв тоалетового мидла, вельмишановні пани! Господь з вами! – волаю, добре уявляючи, що на мене чекає.

-         Не хочеш добровільно… Ну, що ж. Наркоз! - Вбіг двометровий амбал з

ковальським молотом в руках.

-         Я не їв мила! – жалібно просюся, - пошкодуйте діток малих, ваша муніципальська світлість, заради ваших червоних лямпасів, жеби ви їх до смерти не зносили, при доброму здоровлі бувши!

             -То ти бажаєш мені такого короткого віку, гаде? Без наркозу!

- Я не їв мила – стою на своєму, вже майже мліючи з переляку.

- Тихо Юзю, ти не їв мила. Завтра до лікаря зранку, може в тебе струс мізків від                       поліціянтської довбні? – схилилася вірна Ґандзя з корвалолом. Ти не їв мила!

         -  А може до ворожки, переляк виливати на яйців, чи льону спалити.  Розвиднілось. Ані тобі муніципалів з довбнями і крісами, ані мила в тельбухах. Слава Тобі…

            Але ж відаю добре, же вони таки є, і тілько оден Пан Біг знают, якого наказа отримают вночі чи на світанку.

        Юзьо Обсерватор з Коломиї, ниньки волиняка