Перед 22 червня в Західній Україні, щороку, глибочінь земна починає виштовхувати з себе рештки невинно убієнних НКВД СССР. Виходять на поверхню черепи, хребці, кості пальців і гомілок, в німому крикові навіки зведені судомою щелепи… З дірками в головах, із скрученими колючим дротом кистями колись покритих плоттю рук. До сонця, до теплого вітру після багатьох десятиліть перебування під землею, щоби знову пірнути в неї - в прах з котрого вийшли.

В цьому році вперше це сталося під Тисменицею, на Івано-Франківщині, вдруге –  у  Биківні під Києвом, втретє - нас, у Володимирі-Волинському, на Волині. «Бозюню коханий! – сказав я сам до себе, беручи до рук людський череп із рваним отвором у скроні. За що це тебе так? За що тут вас так, всіх?!»

За древніми земляними валами княжого городища, насипаними нашими предками більше 1000 років тому, у його південно-західніій частині, археологи наткнулися на масові поховання закатованих людей. Було розкопано не більше 15 м. кв. могили, а кінця і краю кістякам людським не було. Вони лежать штабелями, один на одному, і скільки їх там, внизу, в холодній глибині, не відає поки ніхто. Як і не знає площі могили замордованих. Я вже писав про це, але ніколи не думав, що решток людських виявиться так багато. (див. мій персональний сайт в Інтернеті «Красти не можна», READ. UCOZ. UA - публікація "Героям слава!»)

Неглибоко, приблизно, метр грунту над мучениками, могила переповнена. В ній багато особистих речей загиблих – ґудзики, скляні пляшечки з парфумами, монети, номерний жетон польського поліцая… А ще кулі від пістолета ТТ, стріляні гільзи від гвинтівки «Нагана-Мосіна» (трьохлінійки) та іншої зброї. В щелепах черепа, якого я тримав у руках, зблискували коронки з жовтого металу. Розкопки тільки розпочали. Після страшної знахідки закінчились кошти і роботи зупинили. Оголені рештки накрили цератою і прикопали знову. (див. фото)

Хто-зна, чому закінчились кошти після року розкопок і чому на територію наказано нікого не пускати…

Мені пощастило. В цей день у Володимир приїхала польська урядова делегація з Варшави. Я й долучився до неї. Охоронцям, при поляках, було соромно мене проганяти. Вдалось зробити низку знімків панорами розкопок і решток нещасних.

                            Метрах в 150-ти від могили знаходиться колишня тюрма НКВД, за часів Польщі її приміщення теж використовувалось як «вьєнзєнє». Після війни тут був протитуберкульозний диспансер. Нині в частково відремонтованому будинку хотіли влаштувати музей, і знову справа зупинилась через відсутність фінансування.

Місцеві мешканці, предки котрих пропали безвісти перед війною – тут часті гості.

Вони і розповіли мені, що все городище є суцільним цвинтарем. Показали  місце під липою, де знаходиться, імовірно, ще одне масове поховання закатованих людей – поляків і українців, інтелігентів і селян - «врагов народа», одним словом.

Люди просили не мовчати. Що і роблю. Робив і робити буду.

У напівзруйнованому будиночку тюремної кухні (див. фото) зберігаються у поліетиленових мішках рештки жертв сталінського режиму, пронумеровані і розсортовані для відправки у Луцьк, на експертизу. Всього розкопали невинно вбитих – 86. Видається, що їхня кількість буде обчислюватись тисячами. Жіночі та дитячі черепи від чоловічих, відрізнити легко – за розмірами. І від усіх них віє кригою, а ще - майже фізичним болем і розпачем.

Я запрошую нововолинських, і не тільки, комуністів з їхнім міським секретарем на чолі, відвідати княже городище у Володимирі-Волинському, де без перебільшення, лежать тисячі і тисячі невинно закатованих чоловіків, жінок, дітей – українців, поляків та людей інших національностей, вбитих тільки за те, що думали не так. І яких, без їхньої на те волі, хотіли «жєлєзной рукой загнать у свєтлоє коммуністічєскоє будущєє».

Хочу, щоб ви прийшли туди з червоними, з серпом і молотом, прапорами, як у «день великої перемоги», і на траурному мітингу відмежувались від звірств ЧК-ГПУ-НКВД-МГБ-КГБ. Та привселюдно, із своїм партійним наставником, «старим-молодим багатодітним татом», пообіцяли з цього моменту розпочати  діяльність КПУ з чистого листка. Заспівали «Інтернаціонал» і поклялись на «Капіталі» К. Маркса стати на державницькі позиції. Обіцяю з пенсії оплатити подорож в обидва кінці.

Люди кажуть, що і в Нововолинську є подібні масові поховання жертв Управління 4-ї Будятичівської прикордонної комендатури та застави (бойового резерву) 90 –го Володимир-Волинського прикордонного загону ПВ НКВД, що дислокувався на території приміського села Будятичі 11 років (з серпня 1944 по липень 1955 рр.). Називають і місце захоронень – район колишньої шахти № 8 НВ, поблизу болота, через яке проходить автомагістраль Львів-Ковель. Чим займалась вищеназвана застава? Відповідь знаходимо у листі з Центрального прикордонного архіву Федеральної Служби Безпеки Російської Федерації від 25 травня 2010 р. № 21/59/1426: «В указанные периоды военнослужащие  4-й и 3-й пограничних комендатур в составе 90-го пограничного полка принимали участие в боевых операциях по ликвидации националистического подполья на территории Волынской обл. и приграничних районах.» Далі говориться про «ликвидацию бандгрупп» з посиланнями на номери архівних документів. Підпис – нач. архіву А.Клімов. Схоже, це «перевертні», що діяли у формі вояків УПА у навколишніх селах, ґвалтуючи, вбиваючи і грабуючи мирне населення, звинувачуючи потім, у скоєному, повстанців.

Прошу міського голову В.Б. Сапожнікова виділити кошти на проведення пошукових робіт для виявлення масових поховань більшовицького режиму на територіях, що входять у межі Нововолинська.

09.06. 2011 р.     Анатолій Бідзюра, журналіст газети «Нововолинськ», Волинь

                                      Заст. голови ГО «Волинська Правозахисна Група»