22 червня, після служби Божої і мітингу біля пам»ятника бійцям ОУН-УПА, Хрестною ходою люди вирушили вулицями Володимира-Волинського до колишньої тюрми НКВД на валах княжого городища, поблизу автостанції.

         Ми несли портрети своїх близьких родичів закатованих радянською владою, національні, ВО «Свобода» і червоно-чорні КУНівські прапори. Вигукували гасла. Вперше за багато років побачив багато молоді, що крокувала під символами ГО «Патріоти України». Перехожі, з тротуарів, приєднувались до траурної ходи. До цих пір посеред нас – подумалось, ходять кати, що мордували у 1939-41 роках моїх земляків, а нині отримують від українського народу не слабку пенсію, приголублені, нагороджені орденами і еполетами, користуються пільгами, котрі і не снились їхнім випадково вцілілим жертвам. А діти їхні і онуки, бундючні та зарозумілі, з туго напханими вкраденими у нас грішми гаманцями, продовжують справу дідів і батьків, утримуючи загарбане – керують поневоленим людом. Скільки це продовжуватиметься?!

Теплий вересень 1939-го зустрів Червону Армію квітами, хлібом-сіллю, сльозами радості на усміхнених обличчях західняків, що вітали, як тоді здавалось, визволителів від польських окупантів, своїх братів по вірі і крові. Ото заживемо! – читалось у захоплених очах визволеної від хліба і сала значної частини українського народу. Хоча, по великому рахунку, не так і зле було нам під Польщею – у колгоспи не заганяли, майна і землі не реквізовували, геноцидних акцій типу голодоморів і репресій не влаштовували. Поляки, з якого боку не підійди – європейська нація з давніми демократичними традиціями, що свято вірить у Бога. Хоча, перегини і у них були. Наслідком яких стала українсько-польська війна посеред 2-ї Світової. В 1942-45 рр. -  УПА проти Армії Крайової. Кому від того стало краще, ось питання. Як на мене, то Гітлеру і Сталіну.

Після «золотого вересня», скуштувавши комуністичної каші і войовничого атеїзму, Західна Україна зустріла червоних «визволителів» вогнем з кулеметів…

Княже городище привітало нас могильною тишею і містичним серпанком у кронах вікових дерев, посеред сонячного дня. Серпанком смерті, що здіймався з- під землі де лежали замордовані люди, і який буде присутнім тут до пори, коли останнього невинно забитого не буде відспівано за християнською традицією і поховано за звичаєм людським. Не має значення національність. Тут вони міцно сплелись у останніх обіймах – польський жовнєж і український ОУНівець, єврейський ортодокс і циганський кочівник. (див. фото)

Звучали церковні піснеспіви. Православні і греко-католицькі священники закликали до єднання, в якому наша сила і майбуття. Страшно? Звичайно. Всім страшно. Не існує істоти, яка б не боялась і не існуватиме ніколи. Проте, ми люди, і Бог нам дав розум, щоб перемагати страх. Наші предки добре це розуміли. Поки на такі акції, як ця, не виходитиме хоча б з 10 % населення – не бачити нам добра.

Не намагаймося забути минуле, тим більше таке близьке. Не маємо права стерти з пам»яті невинно закатованих комуною своїх дідів і батьків, єдиною провиною яких, було прагнення свободи для себе і майбутніх поколінь.

Священнники благали: «Будьмо пильними, пам»ятаймо. Не відвертаймося збайдужіло від праху покійних – ми плоть і кров їхня! Не злочинці вони. Розбійники ті, хто вчинив смертну розправу над невинними. Приходьмо і кланяймося загинулим мученикам сумління».

Керівник археологічної експедиції у Володимирі повідомив, що окрім знайденого, на городищі є ще 4 масових захоронення закатованих НКВД СССР. А із зовнішнього боку валів, іще одне. Він назвав володимирські могили другою Катинню, бо в них є дуже багато польських вояків офіцерських звань.

А в цей час. В Борисполі, на Київщині, у присутності Президента України було перепоховано прах 493-х червоноармійців, що загинули в 1941 р. (див. фото) Чи будуть віддані землі з церковними богослужіннями і громадянськими почестями рештки тіл людей з Володимир-Волинських могил?

Іван Брик з Нововолинська, солдат УПА, що випадково вцілів у сталінсько-беріївських ГУЛАГах, нині покійний вже, лагодив дах на тюрмі в 1940-му. І був свідком масових страт НКВДистами. Для приглушення пострілів там заводили мотор бульдозера. А перед тим, при допомозі того-таки трактора, викопували яму для тіл нещасних. Після чого вони присипались землею, і бульдозер, ніби катком, гусеницями утрамбовував людей. Деякі були ще живими. Потім процес повторювався, поки яма не заповнювалась вщерть. Зверху вибулькувала кров.

Іван Брик втік до лісу і вступив в УПА.

На мою думку, останню крапку у цій страшній історії, повинна проставити СБУ, якщо вона справді знаходиться на службі у українського народу. Ви думаєте, до археологічних розкопок палацу короля Казимира ІІІ ніхто не знав про ці могили? Наївна простота! Знали всі, окрім українського народу. Мовчали, і хотіли, щоби так продовжувалось вічно.

За моїми даними, розкопи на вимогу поляків тимчасово призупинені і законсервовані. Польська сторона виділяє 60 000 грн. для їх продовження, бо шанує своїх громадян, у які часи їх не умертвили б. Друга Катинь таки буде розкопана, обставини і причини загибелі поляків (і українців теж) розслідуватимуться найкращими криміналістами світу.

Щось мені, старому, не траплялося на моїй рідній Волині жодного репресованого росіянина, який голодував би у 1921-33-46 роках. Окрім стукачів КГБ, комісарів, парторгів, ідеологів, лекторів, політруків, директорів підприємств, секретарів та інструкторів рай і міськкомів КПСС,  агітаторів і активістів, катів НКВД  та іншої нечисті котра винищувала мій багатостраждальний і добрий народ. Відгукніться, якщо такі є. «Братва» мордувала, розстрілювала, ґвалтувала жінок, грабувала села у формі вояків УПА, палила, відбирала майно, с/г реманент і землю,  табуни коней і корів, хати, отари овець, насильно депортовувала сотнями тисяч у тундру і сибірську тайгу…

25.06. 2011 р.                Анатолій Бідзюра, журналіст,  м.Нововолинськ, Волинь