Під цією спорудою ніколи не граються діти. Дорослі не п’ють пива, а безхатьки обходять десятою дорогою навіть влітку. На її постаменті зі чорного мармуру не бігають школярі після уроків, навколо неї комунальники ніколи не садять квітів та й самої клумби для них нема. І не було ніколи. Ніхто туди, ні на які свята, навіть на День міста чи Незалежності, не несе вінків чи кошиків з квітами.  Хоча й повинні були б – цей чорний пам’ятник, споруджений на зорі самостійницьких часів, офіційно називається «Першопрохідникам Нововолинська». Прекрасна половина, особливо ввечері, у туман чи дощову погоду долає дистанцію повз, галопом, нервово посмикуючи плечима. Містичним духом, мороком, холодом печери влітку і взимку віє від нього…  Нещодавно, один підпилий у «Пиво-води» луганський шахтар сказав буквально таке: «Это надгробие на наших шахтёрских могилах! Памятник всем погибшим под землей, кротам Украины». М-да. Змушує задуматись.

Місцеві називають його вішальницею, тобто ешафотом. І справді, воно нагадує цей моторошний середньовічний інструмент для виконання покарань пенітенціарними службами того часу. Тільки намиленого зашморга й не вистачає. Із роками споруда іще більше почорніла і скидається на задерті догори, ніби в істериці,  лапи чи крила доісторичного птеродактиля. Або агонізуючого динозавра. А сам постамент, навколо пам’ятника може слугувати ідеільним інтер’єром для ката у червоному каптурі із величезною нагостреною сокирою…

А було ж нормальне місце! Років, так зі 40 тому, пам’ятаю там же, стояв чудовий фонтан. Срібні водяні струни якого веселили серця дорослих і дітей. Тепер той фонтан функціонує у санаторії-профілакторії «Шахтар» села Павлівка, Іваничівського району. Сам бачив. Плакали, як вбачається грошики платників податків. А може й справді перейменувати це диво монументального мистецтва? Встановивши його на могилках шахти-2. А на його місце повернути сонячного фонтана?

22.02.2013 рік.                                                              Анатоль Бідзюра