|
В ньому ви не знайдете назв селищ чи міст,
конкретних прізвищ людей, які займають найвищі посади в органах місцевого
самоврядування. Як і прізвищ депутатів в міськрадах чи слуг, що допомагають
чиновникам красти майно і землю територіальних громад на сільських чи міських
теренах. Я не повідомлю вам в подробицях способів, при допомозі котрих
твориться беззаконня, практично по декількох, одних і тих самих формулах –
завищення цін, «відкати», безоплатна передача комунального майна, яке
записується на свояків та холуїв, крадіжки бюджетних коштів, хабарі тощо. Проте
страшними є не вони, а їхня сьогоденна масовість, чого не було колись, а
пересічний обиватель настільки змирився з цим, що вже не уявляє собі країни без диявольської каруселі
місцевої злочинної влади: кради все підряд, поки не поцупили інші. Такого не
було ні в язичницькі часи, ні навіть, в роки іноземної окупації.
І,
схоже, боротися з цим не хоче ніхто.
Навіть РБНО, СБУ, прокуратури, суди, міліція… Котрі покликані Конституцією і
законами держави захищати суверенітет України,
урочисто присягнувши їй на вірність. Шахраї у владних місцевих, і не
тільки, структурах, не відчувають дефіциту продажних журналістів у ЗМІ,
гайдуків, правоохоронців, профспілкових та інших «слуг» народу. Які запопадливо
допомагають їм у масштабних крадіжках людського добра. Паталогічна жадібність
новітніх феодалів сягла небачених масштабів.
Щоби зрозуміти небезпеку цього ганебного явища для
молодої держави Україна, найкраще буде співставити демократичність західних
депутатських утворень на місцях з демократією сучасного українського взірця.
Найхарактернішим в сучасному депутатському корпусі
є те, що відповідна група людей, скажімо, із 40 депутатів, не впливає на
вирішення будь-яких проблем міського (селищного) життя, за невеликим винятком.
Насправді ж вони трутні, а найвищим високопосадовцям потрібні тільки їхні
задерті руки для втілення шкурно-особистих інтересів матеріального формату. І
всі т. зв. комісії, в склад яких вони входять і очолюють, і на які покладається
вивчення і вирішення проблем життєдіяльності міст і селищ України – фікція,
камуфляж для масованих зловживань з метою перерозподілу майна територіальних
громад на користь кланово-олігархічних угрупувань на місцях. Насправді ж ці «народники»
не можуть зробити ані кроку не заручившись попередньою згодою кримінальних «паханів»,
як правило міських і селищних голів, що контролюють і ділять бюджети, лобіюють
власний бізнес, а також бізнес відданих їм за особистою ознакою осіб - родичів,
кумів, сватів, правоохоронців.
Тим самим, звільняючи себе і слуг від будь-якої
відповідальності, заручившись рішеннями сесій та депутатських комісій. В
кожному окремому випадку привласнення громадського добра і коштів «не
помічається» прокуратурами, що здійснюють нагляд за дотриманням конституційних
та інших законних прав і свобод простих громадян.
Працівники котрих, у випадку злочинів скоєних
найвищими посадовцями місцевих рад, всіляко затягують їх розслідування,
перекручують факти, залякують чи купляють свідків тощо. Як у спробі «полювання»
нардепа Лозинського на Кіровоградщині чи «наколядованими» грішми судді Зварича
у Львові. Або кладуть їх під сукно, як справу із замахом на депутата
Є.Кліндухова в Нововолинську у 2005 році, відбуваючись систематичними
відписками.
Українські суди можуть «ковбасити» розгляд справ
роками. І ті, і другі отримують статус «священної корови», і плату асигнаціями
чи громадським добром у вигляді нерухомості або земельних ділянок від місцевих
феодалів.
У кожному конкретному випадку депутатська рать є
слухняною виконавицею однієї конкретної особи, що знаходиться на вершку
ієрархічної піраміди того чи іншого населеного пункту держави.
Про його «талан» судять тільки по тому, як він
вміє перетягувати на свій бік новоспечену депутатську більшість. І яка
опиняється у ролі старця, що випрошує у нього для себе милостиню у вигляді
майна селищних та міських громад. Правильність чи неправильність дій депутатів,
як і місцевого «верховного керманича» не грають, при цьому ніякої ролі:
виборці, віддавши свої голоси за облаштування дитячого майданчика у дворі чи
освітлення сходової клітини (а нерідко і за протерміновану рибну консерву чи
кілограм цвілої крупи), надали таким чином, індульгенцію своєму обранцю. І той
про це добре знає, користуючись байдужістю та бездуховністю останніх. Ось таким
чином знищується його депутатська відповідальність за майбутні злочини та
узаконюється беззаконня.
Ніхто
з виборців, з огляду на професії депутатів, не кажучи вже про їхні ділові
якості та розумові здатності, не сприймає всерйоз запевнення, що обранці громад
пройшли у міськради завдяки своїй унікальній індивідуальній неповторності чи
геніальному господарюванню. Скоріше навпаки. Ніхто не вірить, що у виборчих
урнах десятками вирощуються справжні державні діячі. Всі знають, що бюлетені
вкидаються туди масою, котру аж ніяк не можна запідозрити в наявності
патріотизму, духовних цінностей чи великого розуму. Швидше сокиру можна протягнути через вушко голки, аніж велика
людина буде «знайдена» шляхом виборів. Що ж діється в «мікропарламентах»?
Яке питання не виникло б, вирішуватиметься воно
голосами людей нікчемних і невмілих, тобто, волею «великого тата», що пильно
стежить за стадом «всенародно» обраних і слухняних йому людей, в колах котрих,
чесність завжди вважалася дурістю. Виправдовуючи себе, кожний з них скаже, що
він ще не найбільше зло. Хоча питання, які є архіважливими для долі міст чи
селищ, вирішуються ними так, ніби мова йде про партію в «дурня». Ніхто з них не
має мужності сказати: «Панове депутати, ми у цьому питанні (питаннях) не
розуміємо на бельмеса, принаймні я особисто змушений заявити таке про себе».
Це
визнання решті обранців було б абсолютно незрозумілим, навіть, якби така людина
і знайшлася. Хіба що двом чи трьом. Про неї сказали б, що це чесний віслюк
проте, навіть віслюку не можна дозволяти псувати ігри особистого збагачення. Посеред
тієї компанії порядність завжди вважалася божевіллям. Навіть чесна людина,
побувши там, з’їжджає на криві рейки обману і брехні. Таким чином, ідеалом
сучасного українського парламентаризму є не збори мудреців, а натовп
матеріально залежних нулів, керувати якими тим легше, чим більше вони мають
відібраного у людей майна і що обмеженішими є у
питаннях честі і моралі Тільки так
робиться внутрішня політика партій до яких вони належать. І тільки завдяки
цьому стало можливим, що справжній диригент, у нашому випадку міський голова,
завжди залишається невидимим, ховаючись за лісом задертих у єдиному пориві рук
за його шкурні проекти. І котрий завжди скаже на своєму щорічному звітуванні
перед виборцями чи в прокуратурі: «А це не я! Депутати так вирішили
колегіально. До свого племінника я відношення не маю. В нього і питайте».
Ось
і виходить, що за найбільш шкідливе для міської (селищної) громади рішення
депутатів, відповідає не негідник, який підштовхнув їх на це, а вони самі та
їхні партійні фракції. Ці збіговиська приємні лише людям брехливим та
бездуховним, що як чорти хреста бояться Божого світла правди.
Ніхто з них, і ні за яких обставин не візьме на
себе відповідальності за скоєне, хоча вони індивідуально, на таємних
репетиціях, організованих найвищим узаконеним злодієм, задовго до де-юре і
де-факто справжніх сесій міськради голосували за його злочинні настанови.
Порівняйте
наш український місцевий парламентаризм з європейським, куди так часто їздять
місцеві фюрери, дурячи і обдираючи громади, нібито за досвідом, щоб застосувати
його у себе, а насправді, щоб гульнути і відмити вкрадені у людей гроші.
Приїхавши звідти, у кишенькових ЗМІ, вони напускають туману: мовляв, Європа нам
не підходить, ми не доросли до неї, добре де нас нема. А самі відмінно знають,
що при вступі України в Євросоюз чи НАТО, за свої брудні справи, брехню і
злочинну недбалість отримають років зо
200 в’язниці, а вкрадене ними багатство буде повернуте народу. Контроль за
діями чиновників з боку територіальних громад в законі України «Про місцеве
самоврядування» майже відсутній. А із українського закону «Про корупцію»
сміється увесь вільний світ. Якби там, з якогось дива, в депутати пролізла
відверто злодійкувата і непорядна людина, їй би, на відміну від нас, відразу
дали б по руках: «Геть паскудний негіднику! Твоє місце в тюрмі». Відставка була
б найменшим і найбільш бажаним покаранням. А відставний чиновник в Європі
ніколи, і ні за яких обставин не потрапив би більше на державну службу.
Безумовно, такі люди страждають на біохімічний
дисбаланс мозкових півкуль, що посеред людей духовних і патріотичних
пояснюється, даруйте, відсутністю клепки і надлишком, як наслідок, жадібності
та зла. Тяжко потерпають люди, через ігнорування люстрації комуністів і
КДБбістів на зорі незалежності… Нічого нового немає під сонцем на цій планеті:
багаті завжди перемагали бідних, кривда домінувала над правдою, а здоровий
глузд поступався недолугості. Інакше, як пояснити факт сварки депутатів з
підприємцями, що пікетували сесію у фойє міськради. І що вони (депутати),
обрані громадою, намагалися довести людям фантастичні теорії, на кшталт, що
місто без гуртового ринку, який збудують олігархи, існувати не зможе. Чи дивні
ігри, які втинає колишня владна фракція, з нинішньою, щосесії, під «мудрим
керівництвом (типу лівійського Каддафі)
тоталітарного вождя» з метою докрадання
вцілілого комунального майна.
Скажу,
те що завжди говорю: «Бог правди нагородить». І то незабаром.
«- Дякую за інтерв’ю. – Нема за що, на здоров’я».
Сам себе інтерв’ював
22.03.2011 р Анатолій
Бідзюра, журналіст газети «Нововолинськ»
|
