Після публікації на АКС «Красти не можна!» інформації про житуху Ігоря Петросюка – автохтонного українця нашого міста, який самотужки годує трьох малолітніх дітей, дещо виправилось. Нововолинський суд миттєво розглянув його позов і присудив колишній дружині сплату аліментів на дітей.

         Проте, це мало що змінить. Ексдружина і мати бомжує на дачах, зарплату за це не отримує, і відповідно, надіятись на якісь зміни у форматі покращення матеріального становища неповнолітніх дітлахів, не доводиться.

Ігор хотів здати патент підприємця після конфіскації у нього 330 пар шкарпеток нововолинською міліцією. Які йому повернули через 15 днів, завдавши значних збитків - весь цей час не торгував. А ось і ні! – сказали у міськраді, ти повинен заплатити у Пенсійний фонд 1700 грн., які заборгував. Тільки тоді приймемо патент підприємця. Звідки у нього така сума?

Держава, згідно його слів, на дітей підприємців нічого не виплачує. Тільки дере.

За б\в запчастини, якими торгував до шкарпеток, у «вошивих» рядах на Центральному ринку, і які вкрали з комори на подвір’ї, написав заяву до міліції і листа Президенту України, описавши гірке життя українського, чи то згоя, чи раба, що в принципі, одне і те ж. Відповідь спустили, як у нас ведеться, у міську прокуратуру: розібратись. Так ось і розбираються вже півтора року. Діти ростуть, слава Богу, і тільки один батько знає, чого це коштує.

Чому бідний? Чого немає помочі від самостійної Неньки? Чому чиновники, які повинні опікуватись сиротами і малозабезпеченими українськими пташенятами дбають лише про свої статки та «відкати»? Невже думають, що їхніх кровиночок не може спіткати така ж сирітська доля? Це що, геноцид, апартеїд чи тест на виживання по Дарвіну? Питання, на які в сучасній Україні нема відповідей.

А ось коли самотній батько надірве пупа, піднявши на ноги дітей, стане немічним, а діти виростуть, ось тоді вони і знадобляться місцевим панам: працювати покоївками, прибирати гімна, наживати горба в полі і у свинарнику, догоджати в ліжку сексхвойдами, яничарити тілоохоронцями і «стукачами», витирати шмарклі нащадкам новітніх поміщиків – чи звикати корінним українцям годити зайдам і колонізаторам за 700 років неволі?

І. Петросюк надіється лише на себе, і молить Господа, щоби дав йому терпіння та трохи здоров’я. Ні, не задля себе – для дітей. Не зневірився, не спився за звичаєм нинішніх українських чоловіків - козацьких нащадків, не боїться і не бреше, не «шестірить», твердо знає що хоче.

Апартеїд – це розмежоване проживання, зневага до стародавніх звичаїв і мови, традиційного укладу і способу життя, фольклору і культури корінного етносу, який тисячоліттями живе на своїй території. І яку зараз у нього намагаються відібрати.

Ігор та троє його неповнолітніх дітей – частинка українського народу, плоть і кров його, майбутнє нації. Вздовж всього проспекту Перемоги, схоже, не без відома місцевої влади, на освітлювальних опорах, (див. фото) написи про Боже милосердя. І людське. То виявіть його, щодо Ігоревих напівсиріт, Христа ради, і вашим теж буде  добре.  Не для себе прошу.     

                                                                                                                 16.11.2011 р.

Анатолій Бідзюра. Голова ГО «Україна + Польща», Нововолинськ, Волинь