Пам’ятається, років так,  50 – 55 тому, всі зими були подібними до цьогорічного березня. Ще і  на початку квітня, хурделиці бували частенько. Замети до пояса, нерідко і у людський зріст. Морози до 30-32 градусів, не вважались чимось надзвичайним. Хати замітало до стріх. Зате, і весни були раптовими, а літа спекотними - дощу і сонця в міру. Без подібних до осінніх, набридливих мжичок і холодних дощів. Урожаї ряснішими, ліси грибнішими із безліччю чорниць, ожини і журавлини. Ріки і озера повноводними і рибними, ліси густішими, а люди добрішими і не такими п’яними та матюкливими, як нині. На озері Домашньому (с.Кримне, Старовижівського р-ну) та у Світязі я ловив лящів зайшовши по пояс у воду, саморобною ліщиновою вудкою. Наживка – черв’як. Іншої ніхто не знав. Ідучи із дому, люди на замок дверей не  замикали, а притуляли до клямки патика, що означало: нікого нема вдома, вхід небажаний. Ніхто й не заходив. Бо батько, як дізнається, зісмугує ременем всю дупу – будеш, як зебра, і своїм дітям заповісиш не ходити у чужу хату без дозволу. У канавах, на початку літа, рибу – щуку, вугра, миня тощо, ловили руками. Найрозповсюдженішою рибою всіх водойм був червоний карась. І справді, червоного кольору, солодкий і ніжний на смак. Потім, із забрудненням водойм, він кудись подівся. А ще, в’юни, яких у канавах і копанках була страшна сила. Ловили їх кошиками, а відчайдухи й руками. Висушивши у печах на житній соломі, возили продавати у Ковель і Брест. Раків, при світлі факелів, збирали на мілині, як гриби – до 2-ї години ночі назбирували троє - четверо семилітрових відер. Найледачіші браконьєри глушили рибу гранатами Ф-1. Сіті, як знаряддя лову, забороненими не були, всю рибу ними виловити, було неможливо. Зайців ловили петлями. Зі рушницею ходили тільки на вовка чи кабана. Води і землі були незабрудненими. Це, що стосується довкілля. Душі у людей, теж були чисті. На село приходилось три-чотири п’яниці, на яких матері показували пальцями. Наркоти і масової розпусти, ніхто не знав. Тютюн вирощували на грядках. Порядність, доброчесність і загальнолюдські цінності, посеред простого люду, домінували. «О! згадала баба, як дівкою була», - скажете підсміюючись. Проте, так було. І ще колись буде. Не за нашої із вами пам’яті. Років, так через 40.  Коли виздихають раби.

А поки-що, завірюха-хурделиця. Як у дитинстві. Унікальна, на теперішні часи, погода. Не проклинайте – любуйтеся. Хто-зна коли ще доведеться таку побачити.

15. 03.2013 року                                                           Анатолій Бідзюра.