«ЛЮБІ
ДРУЗІ» ОСКАЛЬПОВАНОГО ЮЗІ
(ПАМФЛЕТ)
Я,
Юзьо Обсерватор, волію признатись, же
належу до когорти неелітних обивателів,
про котрих у їхній День Янгола, після
урочистих віншувань високо достойників
злодійственного складу, з побажаннями
їм життя вічного, сексу жереб»ячого,
кохання багаторазового, грошей без
ліку, слуг і лакеїв вірних та інших
збочень, згідно їхніх забаганок… (А
топірка, іще також, полювання вдалого,
на двоногих парнокопитних, як у Лозинського
- шашличка смачного їз застреленої
чоловічинки - на свіжому повітьрі!) Так
осьо, я з тих, про кого в флюгер-газетках,
наприкінці пишут: «… а також всіх
гиньших Петрів, Іванів, Сидорів і Юзів
та протчих Харитонів, з їхніми уродинами.»
Ото і я належу до тих, про кого прикормлені
і тлусті клацопери думают: « А жеби
вас всеньких янголи, підземні, вхопили
якнайскоріше, ненза бандерівська!»
Ну,
то і я, не залишаюся в боргу, їх здоровлячи:
«Поцілуйте мя, куди сонце нігд си не
зазирає, парха червонопера!».
Сиджу
отак себі і мислю. А тутка, як гримне
могутнім голосом Гнатюка, з «брехунця»:
«Червоне - то любов, а біле – теж
хмільне…» Що-що. Та вино ж, з «Біленьков»,
які щоночі на Пожежній площі, в «Хам
- іго» до ранку, наливают. Аж далі чую:
«Мані, мані, мані-і-і…» Це знацця
про гроші, які з міського бюджету пішли
не за призначенням, на кризу завернувши.
Потем
мужнім голосом заявило: «Згадаймо
всіх акул пера-а-а…». Ага, мислю, це
- про замах на життя журналіста КТ
«Лембергська кобіта» пана Залізка,
що в квітні, за іншодумство, під дверима
влясної кватері, різали.
«Автомобілі,
автомобілі – ви всі дороги заполонили…»
- загуло клаксоном
про вкрадене під Ратушею державне авто,
та про службові і приватні іноземні
авта державних службовців мерії.
Заціпило. На рекламу: « Халіна Плянка,
пуль-пуль, пуль-пуль…» Це, здогадався,
про нарізну зброю чиновників, «захисників
закону» та деяких попів. Далі: «Очерет
мені був за колиску…» - Про Гниле
озеро на Шахтарському м-ні, куди регулярно
кошти вгепуют. Аж раптом: «Трах! І
сниться нам не гуркіт космодрому, не
неба весняного, грізна синь…» Ага,
то ж про споювання людей у громадському
місці – парку культури і відпочинку,
на свята. І про пролонгацію, депутатами,
зарплати пану Ратушному з маршалками,
розміру таємного – ніг си не відає, в
Декларацію не вписану, як і об»єкти,
в громади поцуплені.
Топірка:
«Бухгалтер, милий мій бухгалтер…»
- Про майно кабельного телебачення «ЛЖ»
, вкрадене
конкурентом, під крилом начальственним.
Далі було про ДЮЦ і Церкву віри баптиської,
перероблену з басейну, в дітлахів
відібраного, Християнські реабілітаційні
центри з бюджету фінансовані, дитячі
садочки, землю і майно громади, що одними
і тими ж особами розтягуєтьсі. А ще про
закриті заводи і фабрики, роби з котрих,
порозлазились по світу…
Всього
і не згадаєш.
Аж раптом, як заверещит: «Воліємо
всеньку землю з будівлями в Нововолинську
і навколишніх селах!»
«А
не вдавишся, гаде закамуфльований?»
- одвічаю перелякано, але твердо.
Тутка
і прокинувся. Піт – градом. Тремчу. Ну,
мислю, не інакше сон в руку. Це вже знову
хтось, щось поцупив. А як ні, то поцупит
– точно. Коли чую, біля бараку, сусід
про бюро ритуальне без аюкційону продане,
розповідає. Про підвал на св. Володимира,
про Східну 13А, земельку – 17 гектарів на
шахті 3… Вже, майже, ніц си не зостало.
А ну, думаю підіб»ємо «башлі».
Ого! Більше трьох мільйончиків набігло-сь.
Отутка тобі і «дефіцит бюджету»,
і криза драконоїдна, на яку начальство
посилається.
А
скілько ти, Юзю, не відаєш ще, злидню
обскубаний! А скілько вони у банках
мают, та на офшорах, в Трускавцєх і в
Поляках…, з пашпортами тех країв.
То
є не файно, що нашу територію за ніц
забирают - життє наших дітей і онуків,
рабами їх роблячи. А ми мовчимо, як гувна
в рота набрались. Ми єсьми українці, нас
багато, а верха над нами взєли гості. Ми
на своїй прадідівській землиці, а не
емігранти. То і поводьмося відповідно,
а не як, вівці запаршивлені. Так нігд не
буває. То ж пильнуймо, хлопці. Та не
горілку, а Неньку-Україну. Бо п»єта
колона не спит. Слава Йсу!
Юзьо
Обсерватор з Коломиї, ниньки волиняка
|
