«Йой! Мамцю моя!! – заволав я когутом, угледівши пана Ратушного, що їхали до Бургомістрату на роботу… ровером.  «Слава Йсу!» – привітались вони  гречно. (Хоча перед тим дивилися скрізь мене, як через шкло) «Н-н-навіки слава, і ви з-здорові б-б-удьте» - отвічаю злякано, але поштиво, перехрестившись із такого великого дива. «А-а, шо вас із роботи, може поперли пане, же змінили служебну «Шкьоду Super-B» на бідняцького конє?» - питаю. «Нє, Юзю – кажут. Дзісяй пора така настала, же ми, бюрократи – вся дармоїдська братія, котра у кабінєтіках штани на кріселках даремнє протирала шіснайцєть літ, пересіли на ровери, жеби люд простий думав, ніби й ми бідні. Я і маршалкам своїм наказа дав, щоби за кошт влясний покуплєли себі іржєві ровери, і яко обдертіші – то ліпші. До вчера, ти Юзю Обсервишин і твоя Гандзя та двійко ваших дівчєток, були нам за рабів. А ниньки – вони нам сестри, а ти - брат. Кайдани ви вже пірвали! Із нори вилізли. Правда, я – брат старший. То й бюджета будемо ділити по-братськи: мені всьо, яко старшому, а вам – решту. А ще, після Євромітингу, ми усім склядом виконкому учверили люстраційну комеді…, пшепрашам, комісію. Жеби у найкоротші строки провести люстрацію-переатестацію слуг капіталізь…, єще раз вибачєюсь, комунізьму. А то позасідали на народних посадах, комуняки, і шкодят розвою самостійної Неньки. Корупційов і ділами злодюжними єї незалежність підриваючи. А так, як ніц із наших там не перебував нігди (хай пан Біг милуют!) – ані в КПСС ні КГБ, то ми рішили пролюструвати небіжчиків, яких вже давно нема на цему світі. Ну, тамтих, же на могилках м-ну Шахтьорского, біля монастирє чи на шахті-2, спочивают. Так мовлєв і так, комуняцька суко: на тобі на оградку червону звьоздочку! Най всі відают ким ти був, заразо, за другого совєта. І плюют на неї, свою огиду висказуючи. Та ми вас на сесії, все їдно, почьотними громадянами міста зробимо. Я би-м знаю, же перший совєт був ліпший – прийшов і втік, а другий зостався й донині. То першого  не проілістрі… руємо, і тілько другого, бо перший добрий був – прийшов і пішов. А самі собі ми нієкої люстрації не педбачєїмо, бо всі, як їден вийшли із КПСС, а білєтікі партєйні привселюдно, коло Лєніна, на кострі, коло шахти–9, спалили-сь. Та й шо з нас мона взєти – всі до посліднього інваліди! На роботах тєжких  понадривалися в Бургомістраті, людєм служачи задарма. Я, - каже, вже собі й другу віллю біля «корови» не орендую в свояка, а перебрався у батькову квартєру. І ниньки жию на поверхах, як і всі, по біднєцькому звичаю. (І показав ногавиці, на колінах залятані) Ми всі, бюрократіки, не зодягаємось більше у «Версачі», а тілько на базарях де гуманітарку зо мерців заграничних, продают. Та і позбавили мене депутати на вчорашній сесії, і моїх трьох маршалків, доплят немалих нам народом гарантованих. (І заплакав, неборака) Кажут, же ми корупційов у Ратуші займаємось, щоднє і щохвилини. Не вір, Юзю! Брешут, гади. Місце наше, на кріселках нагріте за штери каденції, зайнєти намірєються. А ми хочемо вп’єте!»

Так, то воно так – подумав я. Але, не дай Боже нам такеї каманди ше на п’єть літ!

19.12.2013 року

Юзьо Обсерватор з Коломиї. Ниньки волиняка. Ноововолинськ