Що вдалося витиснути із Нововолинської міської прокуратури після двомісячного очікування відповіді  батьками дітей ДНЗ № 6, на їхню колективну заяву у цю установу, щодо імовірних зловживань у цьому комунальному закладі. Заява була написана ними у перших числах квітня. А 10 квітня 2013 року, прокуратурою, зі супровідною за № 1119 вих. 13 була відправлена в міське Управління освіти пану М.Остапюку для перевірки фактів зловживань, наведених заявниками. Коротше, схоже, щуку кинули у річку. Щось там десь, якісь малюсінькі факти поборів та вимагань, все ж таки були підтверджені. Проте, і це є порушенням закону. Якби я дещо розповів, то ви довго б сміялись, а  дехто плакав. Справа у тому, що по цей документ до пана Ю. Сєчки, заступника міського прокурора ходив особисто я, разом із мамами діток – вихованцями зазначеного вище ДНЗ. Звичайно, доручення, завіреного нотаріусом, щоб представляти інтереси мам та їхніх дітей, я не мав. Проте, підтвердженням їхньої довіри до мене були вони самі, присутні тут таки. Яке ще доручення? Це ж не суд. А якщо відверто, то були у мене деякі серйозні документи, що надавали мені право захищати інтереси дітей та їхніх батьків у прокуратурі. Але, від кого захищати? Прокурор не пес, який може покусати. Навпаки, згідно «Закону про прокуратуру в Україні», він повинен охороняти українських громадян від корупційних проявів посадових осіб та беззаконня.  Проте, довгоочікуваної відповіді із наглядового відомства, так і нема… Дивно, правда?  Та про це трохи пізніше, як і про дещо гнітючу розмову, яка відбулася там-таки,  на ще одну  тему, котра теж стосується одного дитячого дошкільного закладу і тягнеться роками. Документ додаю.

13.06. 2013 року