Головна » 2018 » Лютий » 27 » ПРО ВЕЛИКОГО МАЙСТРА МІМІКРІЇ. І ЩЕ ДЕЩО.
09:10 ПРО ВЕЛИКОГО МАЙСТРА МІМІКРІЇ. І ЩЕ ДЕЩО. |
| Чудово володіючи даром політичної мімікрії та адмінресурсом, пан Сапожніков забезпечував собі перемогу на виборах міського голови, починаючи з 1998-го року. Сказавши першорухівцям з "Оснастки" в кінці 1989-го року фразу, що він не буде ніколи виступати під синьо-жовтим прапором, пізніше не раз буде повторювати "не змінюються тільки блазні". Але чи щиро це було сказано? Стверджую:
Зрозумівши, що для того, щоб іти в ногу з часом, він після 2000-го року споруджує персональний синьо-жовтий прапор з сіоністською зіркою у пۥєдесталі. Кожний рік на традиційному Дні підняття національного прапора озвучує спічі, підготовлені "персональним" редактором І. Лісовим чи С. Груй, ніколи не запрошуючи на цей захід першопіднімачів прапора у місті над котельнею "Оснастки" у квітні 1989-го року М. Сороку і М. Базалицького.
22.05.2017-го року - день перепоховання Т.Г. Шевченка. Черговий персональний виступ мера біля пам'ятника поету. Я прошу слово для виступу у ведучої мітингу О. Марків і чую: "я можу дозволити тільки з дозволу влади". А влада - мер - знаходиться в чотирьох метрах від мене і ведучої, і він знає про що я буду згадувати - в яких складних умовах споруджувався пам'ятник поету, коли компартноменклатура хотіла на цій площі спорудити пам'ятник першобудівникам міста, щоб не допустити в майбутньому спорудження пам'ятника поету на цій же площі. Посполита публіка так і не почула, як народжувався пам'ятник. Я вважав принизливим для себе просити дозволу у "влади". У червні 1990-го року першорухівці, репресовані, депортовані зірвали намір компартійної влади і спорудили 16.09.1990-го року на загальноміському святі "Наш родовід" пам'ятний знак-камінь з художньо вирізьбленим силуетом поета з написом "Тут буде споруджено пам'ятник Т.Г. Шевченку". Після спорудження пам'ятника поету у 1995-му році влада міста, коли містом вже з кінця 1996-го року керував пан Сапожніков, знищила пам'ятний знак поету, щоб не нагадував їй, що не вона була у витоків спорудження пам'ятника поету. Мотив знищення за словами "смотрящого" В. Рожелюка - пам'ятний знак не мав ніякої історичної та художньої цінності.
Про персональні дзвони для церков УПЦ КП і МП дивіться, шановні ново волинці, матеріал А. Бідзюри на сайті "Радар" "Дзвони імені Сапожнікова", на яких викарбовано "на молитвинну згадку майбутнім поколінням від міського голови В.Б. Сапожнікова..." . Дзвони відлиті за кошти від продажу пам'ятника Леніну, якому раньше поклонявся Сапожніков.
До 25-ти річчя Незалежності України 30.08.2016-го року я подав «персональному» редактору НМ І. Лісовому статтю "Нововолинськ і ГКЧП" - про ситуацію у Нововолинську під час тих подій у серпні 1991-го року у Москві. Редактор рукою, що тряслася, начертав: "стаття буде надрукована", але після прочитання цієї статті у мешканців міста виникало б запитання, а що робив в ці дні перший заступник мера Сапожніков?. І стаття не була надрукована.
У 2008-му році, маючи звання радянського підполковника, при участі Луцьких козаків В.Б. Сапожніков становиться персональним козацьким полковником. Режисура цього дійства була театральною і проходила спочатку в дитячо-юнацькому центрі, потім в Свято-Духівській церкві, з припаданням на одне коліно, з цілуванням прапорів. У багатьох прихильників мера виступили сльози замилування і вдячності під час цього театрального дійства.
У лютому 2014-го року на сесії міської ради мер пишався тим, що у грудні 2013-го року у тривожні дні на Майдані В. Янукович нагородив його орденом за заслуги II ступеня: "я заслужив цей орден". Заслужив - це вже як козацький полковник?
Мер особисто прикладав руку, щоб вулиця Піонерська, на якій знаходиться КР НРУ, не була перейменована на вулицю Рухівську. І тільки «Закон про декомунізацію» змусив його назвати цю вулицю іменем Андрея Шептицького при допомозі підкаблучної комісії по перейменуванню.
У 2010-му році Нововолинськ готувався відзначати 60-ти річчя свого заснування. Голова МО ВГО УНР В. Семікін і я, його заступник, звернулися до заступника міського голови Орести Охрімович з пропозицією провести історично-краєзнавчу конференцію, присвячену цій даті. Вона підтримала цю пропозицію, але поставила умову - у своїх доповідях не заглиблюватись у буремні 90-ті роки. Конференція пройшла без нашої участі. Випущений збірник доповідей засвідчує рівень "краєзнавчості" цієї конференції. Для вдумливого мешканця міста нема потреби розтлумачувати, чому конференція пройшла саме так.
18.02.2017-го року на рекламних тумбах у місті появилось оголошення, що зустріч мешканців міста з М. Саакашвілі відбудеться у центрі дитячо-юнацької творчості о 17-тій. Перед зустріччю з ним на електроопорах масового було розклеєне фейкове оголошення, оперативно виготовлене міськими посадовцями у форматі А4 комп’ютерним способом, яке сповіщало, що зустріч відбудеться на 15-му мікрорайоні о 18-тій годині, а це другий кінець міста. Так перелякані міські керівники хотіли перешкодити зустрічі М. Саакашвілі з громадськістю.
На одну із 16-ти пропозицій міської краєзнавчої конференції від 14.10.2017-го року спорудити пам'ятний знак репресованим і депортованим "смотрящий", заступник міського голови В.Д. Рожелюк, дав нинішньому голові Братства вояків ОУН УПА С.П. Пасічнику відповідь - споруджувати пам'ятний знак репресованим і депортованим не доцільно, тому що: у місті є пам'ятник першобудівникам і є символічна могила борцям за волю України. Я повинен спростувати ці лукаві твердження. Пам'ятник першобудівникам - це тим, що селились на колишніх вулицях Сталіна, Леніна, Піонерській та Інтернаціональній. Репресовані та депортовані селились в бараках, або з труднощами самозбудовувались. Андрій Лац, пізніше перший голова Братства вояків ОУН УПА, приїхавши у Нововолинськ після смерті Сталіна, почув на автобусній станції від чергового міліціонера: "не реабілітований? Щоб через 24 години і духу твого в місті не було".
Символічна могила борцям за волю України була споруджена у 1992-му році під керівництвом світлої пам'яті Ананія Рябченюка руками тих же репресованих і депортованих. На початку 90-тих років їх у місті було біля семи тисяч. Вони приймали участь у розбудові міста і його інфраструктури. Нині їх залишилось в живих дуже мало. Але залишились їхні діти, внуки. І така відповідь В. Рожелюка є образливою для померлих і їхніх нащадків.
У 2000 році на Кучмівському Референдумі мер особисто спонукав мене, як голову дільничної комісії, фальсифікувати результати виборів шляхом збільшення кількості виборців, що взяли участь у голосуванні. На моїй дільниці - а це ліцей – це «не пройшло», на інших дільницях явка виборців зашкалювала, була вище 90 %.
Не можу не згадати, як у 2014-му році(!) нововолинські "декомунізатори" - мер і його заступники - намагалися на сесії міської ради протягнути рішення про присвоєння звання "Почесний громадянин Нововолинська" двом комуністам-ортодоксам М. Лєйкіну і М. Меркулову. Відповідні подання на сесію міської ради зробили представники громадських організацій, для яких "ЛЄНІН всєгда живой", і на яких системно керівники міста роблять подання Президенту України і вірнопіддані мера отримують державні нагороди. М. Лєйкіну вдалося звання присвоїти...
Шановні нововолинці - не знання історії не звільняє від відповідальності.
Зосим Колбун, першоРУХівець, краєзнавець, заступник голови Нововолинської МО ВГО УНР
26.02.2018 року
|
|
Переглядів: 261 |
Додав: Анатоль
| Рейтинг: 0.0/0 |
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі. [ Реєстрація | Вхід ] |
Меню сайту
Слухаємо
Опитування
|
