Останнім часом, мер зі своїм улюбленим заступником, не пропускають ані одного патріотичного заходу. І мало того, іще й організовують їх. Ну, скажемо, панахиду за невинно загиблими на Євромайдані чи присвячену пам’яті Героїв Крут. Ні, ну що ви! Я схвалюю такий сплеск патріотизму посеред чиновників довголітнього місцевого владного режиму і щиро вірю у їхнє безумовне розкаяння та бажання стати козаками. Як і вірю, що дехто із них таки поверне громаді Нововолинська м-мм, як би воно так делікатніше сказати,  о! - її поцуплене майно. Хоча, дехто із них і так має генеральське звання козака Мамая, зроду при тому, козацького роду не бувши. Колись, пам’ятається» один із них назвав себе «мабуть, росіянином». Ну, що ж і посеред росіян теж, були козаки - забайкальські, донські, кубанські, кавказькі… Все населення України є козацьким, а старенька Європа завжди називала нас руською козацькою нацією. До вікопомного указу російського царя Петра І у 1722 році… Так, що один козак, іще додався до нашого роду. Пам’ятаєте, у Запорожській Січі: «У Бога віруєш? По нашому говориш? Перехрестись! Вибирай собі курінь». Так відбувався обряд покозачення. Тільки й всього. І не суть важливо ким ти був. Іудеєм, татарином чи поляком. Головними умовами вступу до козацького кола були: православне сповідання абітурієнта, знання української мови і віра у національну ідею. А коли обирали наказного чи кошового отамана, як дехто бреше, що нібито, хто викочував найбільшу бочку медовухи, той і ставав ним – не вірте. Не було такого. Вибори були демократичними. Цьому передував спеціальний обряд і алкоголю перед обранням, на Січі, бути не могло. Як і після нього. Я можу нагадати, як часами відбувався процес звільнення від займаних посад вищеназваних осіб старшинських звань чи генерального писаря (начальника штабу), або обозного (головного артилериста) тощо. Аж надто просто: їх сажали на палю. А про медовуху, забудьте. Хоча, була й вона, у вільний від воєн час. Я часом, шкодую, що такого порядку звільнення злодюг - державних службовців місцевого самоврядування, не існує нині. Знаєте, це дуже дисциплінувало б. Проте, я відволікся. І зовсім не це мав на увазі. А прекрасну трьохповерхову споруду Учбово-курсового комбінату – міську комунальну власність, продану за безцінь, декілька років тому одному київському ділку. Я знаю його прізвище і посаду, а тому назву тільки ініціали – М.А.М. Скажіть будьте добрі, Вікторе Борисовичу, за скільки він придбав її у нашого міста. Злі язики плещуть, що по ціні трьох трьохкімнатних квартир. Але, я хочу уточнити. Бо на такі справи терміну давності немає. Тепер, власник її продає. За 4 500 000 грн., або за 500 000 у доларовому еквіваленті. Так що ви, як мій віднедавна «друг», як «корешу» повідомте суму продажу. Бо, потім підуть інформаційні запити, прокуратура, допити і т.п. Ну, ви ж мене знаєте. Створена вами «Народна рада» і міські провладні депутати, що увійшли у її склад, не допоможуть, точно. Красно, наперед, дякую. Чекаю відповіді.

28.01 2014 року

Анатолій Бідзюра, голова ГО «Україна + Польща», Нововолинськ