Ранню городину на нововолинських ринках, як це не парадоксально, ще місяць тому можна було купити дешевше. (див. фото)  Продавці, в один голос, захлинаючись від обурення, називають причину: здорожчання енергоносіїв. Забуваючи, що енергоносії в нас є і свої. Наприклад, природний газ, якого Україна щороку видобуває 20 млрд. куб м. Або нафта, якою багаті надра Полтавської, Ів. Франківської, Чернігівської та Харківської областей. А надра, як відомо, належать народу. Інша річ, у які «засіки батьківщини» вони пливуть, від приватизованих нафтових і газових свердловин, що працюють у цілодобовому режимі… Так що, тут справа в совісті. А ще у бездіяльності відповідних служб міськради, які цими питаннями, за своїми посадовими інструкціями займатися повинні, згідно задекларованої міським головою, «персоніфікованої відповідальності за все, що  твориться в Нововолинську».

Існує цілий штат державних чиновників мерії, що покликані не протирати штани, заробляючи пільгову пенсію, а служити міській громаді контролюючи ціни, від щедрот котрої отримують не слабку зарплату. А курує торговий напрямок один із заступників міського голови, і теж цими питаннями займатися не бажає.

Декілька днів тому, на сесії Верховної ради в Києві, народний депутат від «ПР» з Полтави, розповів, що у обласному архіві знайшов фашистську газету за 1942 рік, де німецькими окупантами регулювалися ціни для населення м. Кременчука, з метою запобігання необґрунтованому їх підвищенню. Тобто, недопущенню остаточного зубожіння окупованого ними корінного населення. Після т.зв. звільнення, в Східних і Центральних областях України, в 1946 р., розпочався голод (чого не було за окупації), що забрав життя у мільйонів українців. Для чого це було потрібно переможцям? Відповідь на поверхні – щоби хохли здихаючи згадали совіцький «рай», який  призабувся за роки перебування під німцями.

Фашисти переймалися наповненням шлунків людей в окупованих ними державах, а тут свої… Про що говорити? Мені теж доводилося читати волинську архівну  пресу перших років окупації. Відкривалися українські церкви, школи і гімназії. Друкувалися газети та журнали. Поверталась відібрана «совєтами» земля, реманент, худоба, нерухомість… Зберегли, також, і колгоспи – хто хотів залишався працювати там. Умови – лояльність до окупаційної адміністрації та безумовна сплата податків. Зрозуміло, що демократією там і не пахло: чужинці ж бо. Така правда, хоче хтось її знати чи ні.

«Визволителі» прийшли, та так і залишились. Навіть і тепер, навіть у незалежній де-юре Україні, нами правлять їхні нащадки, що аж порозпухали від нашого добра – цинічні, безкарні, безсовісні і безбожні.

Прошу місцеву нововолинську владу на сторінках ручних ЗМІ поінформувати громаду, як в нас «стримуються» ціни на продукти і товари першої необхідності.

13.05.2011 р.                                             Анатолій Бідзюра