…Згадалися слова віршика
із шкільної читанки кінця 50-х минулого століття. Трохи переінакшеного мною. І
наведу його слова далі: «Хай чабан, усі
гукнули – за отамана буде!» Для тих, хто не знає: «чабан» - пастух овечий. Який
я вже старий – подумалось. Проте, багато чого знаю і пам’ятаю досі. Дуже багато… Ось, добре було б, якби
дійсно замість багатих, і дуже багатих отаманів міста, та й поставити пастуха.
Прірву справ можна було б переробити у найстисліші терміни. Бо пастух звик
пасти овець, дбати про них, захищати від негоди та вовків. У нього душа болить
за кожну вівцю. І він не засне, допоки не дасть ладу кожній із них – хвору
полікує, голодну нагодує, заблудлу у нетрях – відшукає та відігріє біля
вогнища. А вівці - як люди. Тільки стрижуть їх один раз в рік, а мій
український народ – щодня. І мало того, зголивши вовну, здирають і шкіру, щоби
добратися до м’яса… Щоб самим нажертися і продати за
кордон, сплавивши вторговані гроші на офшори. А доять, три рази на добу. Вовки
- вовками. Сіроманці із диких хащів! Ось такі думки лізли у мою сиву голову,
коли повертався зі надзвичайної сесії Нововолинської міськради. А перед тим
побував на протестній ході молоді та на мітингу, що пройшли під знаком
євроінтеграції. Хай там як, а всі оці заходи, таки контролювалися місцевою
владою, якщо не сказати більше. Інакше й бути не могло – у житті не буває
вакууму. Як тільки він виникає, то одразу ж заповнюється іншою субстанцією.
Часто, ворожою корінному народу. Це я про нововолинські націонал-патріотичні
сили, які можна відшукати у місті, хіба що через люрнетку. На мітингу був
міський голова. Та його другий заступник. Говорив у мікрофон до молодих. А
ведучі, потім, хвалили і дякували. За що? Хто вас діти, навчив співати осанну за
неіснуюче ніщо? Видаючи звуки найкращого тоталітарного зразка? За дозвіл
використати звукоозвучувальну установку? Так, куплена вона за гроші платників
податків – ваших татів і мам. І не дати її вам було, абсолютно неможливо. Милі
мої молоді друзі! Не повторюйте наших помилок, хоча це теж неможливо: «Ех! Якби
молодість знала! Ось, якби старість могла!» Хоча, деяким представникам мого
покоління таки вдалося реабілітуватись, виборовши для вас суверенну Україну,
котру нині захищають ваші ровесники на майданах Києва і всієї держави. Не
дайтеся себе вчергове обдурити! Будьте сміливими і мужніми вівцями. Наскільки
це можливо.
Як завжди – документи і фото.
02.12.2013 року
Анатолій Бідзюра, журналіст газети «Нововолинський
Інформаційний Портал»
|