ДО 66-річчя ЗАКІНЧЕННЯ 2-Ї СВІТОВОЇ                                                     (ФОТОПРИКОЛ ХХІ СТ.)

                   На могилках в Західній Білорусі знаходиться одне з поховань часів 2-ї світової війни. Все б нічого, але огорожка прикрашена… гм, оцим. Люди, що служили у війську відразу впізнають ці предмети.  Це – гранати Ф-1. (дивись фото) Важко сказати бойові вони, чи учбові. (Є бажаючі перевірити?) Радіус ураження їхніми уламками вимірюється 200-ма метрами. Кидається ця штука (сам це робив) з-за укриття, через небезпеку загибелі від своєї ж бомби, і є атакуючо-оборонною зброєю. Враховуючи надзвичайно високу ефективність, «лимонки» до цих пір знаходяться на озброєнні багатьох армій світу. Бандерівці називали їх «кукурудзою».

Бідним білоруським хлопам-поліщукам, в ті часи, вони видавались найкращими прикрасами могили дорогої людини. А можливо, вони взяли те, чого найбільше було на їхній землі і валялось ніби сміття під ногами, не маючи ніякої цінності для ведення господарки? Людське життя, в ті часи, нічого не коштувало. Як би там не було - факт перед вами.

Вражені картинкою волиняки питають, а чи не було там ще і кулеметів, або панцерників для захисту покійників від нечистої сили. Чи хоча б гвинтівок «Нагана-Мосіна» 1871 року випуску. Не знаю. Я там не був. Можливо. В дитинстві, пригадую, цього добра було неміряно, на кожному кроці. Замість іграшок бавилися «ППШ-41» та малокаліберними снарядами. Багато друзів постраждало від вибухів боєприпасів. А патрони кидали у вогнища ящиками…  Для приколу. Який часто закінчувався тризною і могилкою на цвинтарі. Старші хлопці ішли до війська повністю навченими для ведення бойових дій у будь-яких кліматичних умовах планети і прирівнювались, як вбачається, до спецназу.

Можливо через це, або воєнне лихоліття їх частенько, в школі, залишали на другий рік і у 18 років брали до війська, так десь з класу 7-го. Імперії потрібні були браві вояки, що вміли влучно стріляти, розбирати і збирати зброю із заплющеними очима. А багато хто із них, досягши статевої зрілості, школярами одружувались і народжували дітей. Нічого смішного в цьому немає.

При потребі, кожний такий рекрут з радістю міг би озброїти своєю власною стрілецькою зброєю піхотний рій (взвод) по фронтовому штату, куди потрапляв служити. А може і чоту. (роту)

В анекдоті про західного українця, котрого взяли в совіцьку армію, і який спитав у старшини: «Автомата свого брати, чи ви тут дасте?», є доля правди. Паспортів радянська влада тоді не видавала, військовий квиток був найбільш бажаним документом, щоби вирватися з села. Правління колгоспу «вільні довідки» виписувало вкрай  рідко і люди, де-факто, були кріпаками, що годували городян. Перші пенсії колгоспники почали отримувати в 1962 році, які складались із заледве, 12 рублів 50 коп. Каторжна робота обчислювалась трудоднями і оплачувалась один раз на рік. Хто там бреше про комуністичний рай на селі?

 06.05.2011 р.                                 Анатолій Бідзюра,  м.Нововолинськ, Волинь