Здоровенькі були, пане Ратушний! Це я, ваш баблограф, Юзьо Обсерватор з Коломиї, коби ви до смерти єнаральських штанів і шароварів з лямпасами, козака реєстрового, не зносили-сь. І жеби вам присвоїли званнє гетьмана- генералісимуса Неньки рідної та Січі Запорожської, і оддали в оренду всенькі наші землі по обидва боки Дніпра, од «можа до можа», бо заслужили-сь. Особливо-сь, після свь’єта великого – знищення супостата - Кабельного телебачення «Лємбергська кобіта», з чим вас, цебто з обновкою, і наймитув ваших вірних, що її майно помогали вивозити, сердечно віншую та всяких гараздів і  віку довгого на ниві телевізії продажної, зичу!

Стою знацця, на бульварі в празник, і Клімовича Льову, пшепрашам, Клімчука Боруха, нюшу. Аж тутка, посеред кольони совєцких демонстрантув, вас бачу у нашій вишиванці, з кутасами під вусиськами! Під «Інтернаціональ», за вами шпацеруют ваші пахолки зі свояками у вишитих ногавицях. А навколо люду! І все на вас зирят, та «Слава!» кричат, аж похрипли. А ви, яко гусь, весь мендалєх і хрестах до пупа, ручкою так, всіх вітаєте і кажете посполитим: «Вєрной дорогой ідьотє товріщі!»

Я до вас, а мене Ґандзя за хребтяку: ти куди, мовлєв, до святого і праведного, цюлуватися надумав, скотино безрога, ще обслиниш! Ще інфекцію пану Ратушному занесеш, а вже самому, то й точно, губи сприщит. І правда, думаю, людє воно безгрішноє, богато до хороби не треба, потем у випадку чого, не одкуплюсь нігди, на пігулки і порошки у клініках, на всяких-різних островах на реабілітацію стратившись, послідні сподні продавши, посмертно…, схлипнув. То я так вже на вас і ваших гайдуків зирив, жеби запомнити на всеньку жизнь, бо ж мало чого…

А як музики гімна заграли, найпершу вишиванку здоровлячи, то й бігме, заридав-сь, яко дитє мале, од цицьки одірване. То ж треба: кілько ночей не доспаних, волосся вилізлого і дум на бляго «Оснастки», шахт вугільних закритих і БПФ в Нововолинську, передумано! А скіко робочих, рабів за ворота їхні вишпурнуто – за це мендалі та гордени, гай-гай! - і то заслужено. 

Дай думаю на прапори, що на вашій нерухомости подивлюся, в честь празьника вами вивішені. Ой, леле! Ні на «Лідері», ані кахве «Міражі», ні на колишньому телеательє вами купленому, ні на Східній 13А, ні на гиньших ваших об’єктах, ані єднего. Ні на вашому партєйному офісі. (дивись фотки) Треба буде скластися і сине-жовті знамена пану Ратушному купити, бо людисько воно бідне.  Ніколи за те дбати, вдень і вночі за нас думаючи, яко ще злиденнішими зробити і споїти оковитов з пивом, мані за те до гамана клядучи.

«Лембергської кобіти» нема, знищена, то дай думаю на ТєТєАй переключусь, жеби щоденно і щогодинно хвігурою пана Ратушного любуватися, по телевізї мєйській. (дивись фотку) А там… Матко Боска! Всенька казлярня під двері поприбігала заяви писати, жеби серіяли старшого брата дививитися, бо без тего вимрут, яко динозаври. Тілько те їм і зосталося!

Завше і завсіди ваш, Юзьо Обсерватор з Коломиї. Баблограф