Перед 22-м червня, у Західній Україні щороку, глибочінь земна починає виштовхувати із себе рештки невинно убієнних загонами НКВД СССР в 1941 році. Виходять на поверхню проламані черепи, хребці, кості пальців і гомілок, в німому крикові навіки зведені судомою щелепи… З дірками в головах, із скрученими колючим дротом кистями, колись покритих плоттю рук. До сонця і світла, до теплого вітру після багатьох десятиліть перебування під землею прагнуть нещасні, щоби знову пірнути в неї - в прах із котрого вони вийшли і куди підемо ми всі. В цьому році вперше це сталося під Тисменицею на Івано-Франківщині, вдруге – у Биківні під Києвом, втретє – у нас, у Володимирі-Волинському на Волині. «Бозюню коханий! – сказав я сам до себе, беручи до рук гладенький людський череп із рваним отвором у скроні. За що це тебе так? За що тут вас так, всіх?!!» За древніми земляними валами княжого городища, насипаними нашими предками більше 1000 років тому у Володимирі-Волинському, у його південно-західніій частин ... Читати далі »